Недавно в Москві брав участь у присвяченому російсько-українським стосункам круглому столі. За останні два роки їх було стільки, що й тема мала би приїстися. Але спіймав себе на думці: вперше доводиться брати участь у заході, який зорганізовує українська державна інституція.
Ця винятковість заходу лише підкреслила проблему: в України немає "російського проекту". А в Росії свій "український проект" є.
В економіці це і бажання прибрати до рук українську газотранспортну мережу, і взяти участь в приватизації як великих економічних об"єктів, так і невеликих — особливо якщо вони розташовані на південному узбережжі Криму. В гуманітарній сфері — підтримка російської мови й УПЦ Московського патріархату. В політичній — намагання утримати Україну в зоні свого геополітичного тяжіння, а значить — не допустити входження її під західний вплив, зокрема приєднання до НАТО.
Кращий захист— це напад
Росія планомірно свій "український проект" виконує. Деінде із затримками і поразками, а часом — із шаленим успіхом.
А де ж наш "російський проект"? В України за період незалежності виник такий-сякий внутрішньоукраїнський проект, хоча й він досі в процесі творення. Є такий-сякий євроатлантичний проект — нехай не завжди реалістичний, як-то з прискореним вступом до НАТО та Євросоюзу, але принаймні є. А як захищені наші інтереси в північно-східному напрямку? Що нас цікавить у Росії, окрім об"ємного ринку та енергоресурсів? Чи є в нас інтереси в гуманітарній сфері?
Можна стверджувати, що гуманітарна політика України в Росії не оформлена. Так само не оформлені українські політичні інтереси. Досі вся політика зводилася до підтримки україномовної продукції. Тобто до роботи з діаспорою. А може, варто було б спробувати впливати і на автохтонних росіян?
Вони, як і всі народи, достатньо неоднорідні в своїх уподобаннях. То чи не варто було би почати працювати всередині Росії? Показувати переваги не імперського мислення, а входження на рівних у європейську "сім"ю народів". Але для цього потрібні цілеспрямована програма і послідовна робота. Мало скаржитися, що в Києві виходять "Труд в Украине" чи "Известия в Украине". Треба спробувати випустити в Москві російськомовні "Факты в России" чи "Киевские ведомости в России". Потрібно знаходити серед російських інтелектуалів "голубів", які усвідомлюють необхідність євроінтеграції для своєї країни, і починати співпрацювати з ними. Зрештою, якщо Україні так кортить у НАТО, то варто було б знайти спільників у Росії і запустити фантастичну ідею, що "до НАТО мають вступити і Україна, і Росія". І перетворити таким чином панівний у Росії антинатовський дискурс з антиукраїнського, яким він нині стає, у внутрішню російську проблему. Адже кращий захист— це напад.
3 
1
Коментарі
1