1991-й і 2019-й — унікальні роки в історії України. Люди показали нехарактерну одностайність. 90 відсотків підтримали незалежність країни на референдумі. 73 проценти обрали президентом Володимира Зеленського.
Результат голосування 1 грудня 1991-го вражає ще більше, якщо згадати, що 17 березня того ж року 78 відсотків українців висловилися за збереження "оновленого" СРСР. Ніби ж маємо спостерігати зменшення підтримки радянськості, в першу чергу — Компартії. Але ні. Обрали президентом Леоніда Кравчука з довгим компартійним послужним списком.
І чому країна обирає Зеленського, але політичні орієнтації українців залишаються сталими або змінюються незначно?
Більшість громадян голосували в контексті власних викликів. Для виборця виживання важливіше за вектор геополітики, мову чи історію. Українці за останні 100 років стали чемпіонами з виживання. Вони чутливі до обставин, які підвищують чи понижують їхні шанси.
Влада не має бути сильною. Це один із принципів "теорії виживання" українців. Для виборців 1991-го був живий досвід тоталітаризму. Референдум був про втечу від життя у страху. Подальше розкладання влади через 1990-ті, "нульові" й аж до ростовського втікача було рухом до послаблення інституцій. Настільки, що забракло сили зреагувати на анексію Криму чи війну на Донбасі.
Незахищеність державності створила нагоду для олігархів. Один із них навіть став президентом. Його намагання створити керовану систему влади послали українцям сигнал: державна система може стати сильною, а тому — небезпечною. Боляче битиме реформами по звичному укладу життя. Задіяли ефективний метод опонування — розхитування інститутів.
1991-го примара сталінського тоталітарного СРСР програла надії на свій власний комфортний простір, де корупція заміняла систему підзвітності. 2019-го страх "свавільного реформатора-Порошенка" породив запит на нестрашного позасистемного гравця.
Другий принцип виживання українців — ініціатива збільшує ризики. Держава не була підзвітною українському суспільству. Ефективним інструментом безпеки було залишатися непомітними. Кому кортить бути активними — нехай ризикують самі, але не іншими.
Учасники Майданів 1990-го і 2004 року створювали ризики для себе. Коли реформи з 2014-го почали вимагати від людей самостійно дбати про власний добробут й активно контактувати з державою — підписати декларацію з сімейним лікарем, показати доходи й оформити субсидію — багатьом стало страшно.
Україна не приречена на успіх, якщо втікатиме від страху і болю. Яким би страшним не було минуле, його тяглість доведеться подолати. Вибудувати спроможність творити складні системи врядування, які даватимуть безпеку, правосуддя і надію на тривалий добробут.
8 
35413
Коментарі