Ексклюзиви
Пʼятниця, 20 серпня 2010 05:42

Україна не стала незалежною

Автор: малюнок: Володимир КАЗАНЕВСЬКИЙ
 

День Незалежності завжди викликав подвійне почуття. З одного боку, приємний для кожного адекватного громадянина факт поновлення державності України після кількасотлітнього перебування її у московському ярмі. З другого — усвідомлення, що незалежність багато в чому є формальною.

Для країни, яка перебувала під гнітом Москви, ознаки реальної незалежності чіткі. По-перше, вступ до НАТО або незворотній намір щодо цього. Це означає послати Росію під три чорти у геополітичному сенсі, поховати її сподівання на поновлення панування над Україною. По-друге, економічна незалежність від колишньої метрополії. Зокрема, здатність купувати російський газ за ринкову ціну і не жебракувати, випрошуючи знижки, за які Кремль неодмінно вимагає політичних поступок. Для цього Україна мала б пройти докорінну модернізацію економіки, змінити її структуру, орієнтуватися на малий та середній бізнес, а не на енергомісткі металургію чи хімію. По-третє, стати справді демократичною країною, в якій панувало б верховенство права, а не грошей, державні структури працювали б на людину, а не на чиновника. Інакше кажучи, стати якісно відмінною від Росії.

Усе це вдалося Польщі, Естонії, Латвії, Чехії, Словаччині та іншим державам колишнього СРСР чи соцтабору. В Україні — мінялися президенти, парламенти і прем"єри, але жодний керманич чи влада загалом не мали достатньо бажання утвердити незалежність держави реально. Це їм було невигідно — часом із політичних, часом із бізнесових міркувань. Отож Україна залишається цивілізаційно відсталою, "совковою" територією. Не дивно, що близько чверті людей і досі хоче повернення СРСР.  Ідіотське як на здоровий глузд запитання "Чи голосували б ви сьогодні за незалежність України?" залишається традиційним для передсвяткових соцопитувань. Офіційні святкування на чолі з корумпованими, малоінтелектуальними, радянського типу президентами, спікерами чи прем"єрами викликають хіба що сарказм, від пафосних святкових промов хочеться плюватися.

Від пафосних святкових промов хочеться плюватися

Цього року все буде особливо цинічно. Адже влада Януковича і незалежність України — це речі не поєднувані, прямо протилежні. На чолі держави стоять люди, частині яких реальний суверенітет непотрібний, а інша частина — відверто тягне нас назад до Росії. День Незалежності для теперішніх господарів держави є не святом, а швидше гарним приводом збудувати за 50 млн дорогу для Януковича. Від НАТО вони відмовилися, Крим здали, демократію душать, про економічну модернізацію не може бути й мови — олігархам ні до чого розвиток малого і середнього бізнесу, який є рушійною економічною силою в усіх успішних європейських країнах.

Черговий День Незалежності був і є радше нагодою поговорити про втрачені шанси й невеселі перспективи, аніж про здобутки України. Адже свідомо чи підсвідомо, кожна людина хоче пишатися своєю державою, як французи, німці, голландці. Як поляки, естонці, чехи, латиші, литовці, що покінчили з російсько-радянським минулим, стали частиною об"єднаної Європи, живуть у сучасних країнах, добробуті та демократії.

Проте за останні 19 років в Україні сталася таки одна справді світла подія, до якої причетна держава. Щоправда, то був протест проти її дій. Ідеться про помаранчеву революцію. Більшість українців тоді заявили, що хочуть незалежної демократичної країни із проєвропейським зовнішнім курсом. Навряд чи відтоді їхні бажання змінилися.

Зараз ви читаєте новину «Україна не стала незалежною». Вас також можуть зацікавити свіжі новини України та світу на Gazeta.ua

Коментарі

11

Залишати коментарі можуть лише авторизовані користувачі

Голосів: 1124
Голосування Скільки часу Олексій Михайличенко протримається на посаді головного тренера київського "Динамо"?
  • 1) до зими
  • 2) до літа
  • 3) два роки
  • 4) повністю відпрацює трирічний контракт
Переглянути
Погода