Президент Росії Володимир Путін сказав якось у розмові з Віктором Януковичем: "Не розумію, яка у вас може бути опозиція? По-моєму, ви всі там при владі...". Це правда. От нині: влада помінялася і той-таки Янукович уже практично опозиціонер. Але статус самої опозиції та її відносини з владою залишаються таким ж незрозумілим, як і раніше.
Хтось пропонує віддати опозиції посаду віце-прем"єра, інші великодушні переможці охоче погоджуються на такі дарунки, як посади голів комітетів Верховної Ради. Усе це, швидше, нагадує політичну корупцію, а не турботу про користь для держави й суспільства. У цивілізованому світі опозиція не бере участі у формуванні уряду. Бо її завдання — критично оцінювати й контролювати виконання урядової програми, рішень кабміну, завжди бути готовою запропонувати альтернативу. Для підтримки опозиції в цьому існують відповідні закони та норми.
По-моєму, ви всі там при владі
Першою юридично визнала опозицію Велика Британія. 1937 року "Законом про Міністрів Корони" встановили щорічну плату лідерові "офіційної опозиції Його Величності". Згідно з документом, таким стає глава опозиційної партії або коаліції, яка має найбільше місць у Палаті громад. У Франції поняття опозиції вживають не до лівої або правої меншості в парламенті, а до тих політичних сил, що виступають з різкою критикою дій офіційного курсу. У Німеччині й Литві права опозиції виписані не в конституції чи окремих законах, а в регламентах бундестагу й сейму. У деяких країнах парламентські фракції опозиційних партій отримують додаткове державне фінансування. Наприклад, у Чехії сума державних дотацій для таких утричі вища, ніж для правлячих.
Утім, влада в країнах із розвиненою демократією відрізняється від нашої. Вона відповідальна і без батога опозиції. Бо знає, що коли погано працюватиме — програє на виборах. В Україні ж за 16 років такої чіткої закономірності так і не з"явилося. Щоправда, мабуть, не просто так зійшли з політичної арени колишній провладний блок "За Єдину Україну", Соціал-демократична партія (об"єднана) та Народно-демократична партія. Водночас БЮТ завдяки принциповій опозиційності Юлії Тимошенко збільшив свою підтримку.
Та загалом політична діяльність провідних українських партій зводилася до того, щоб захопити найласіший шматок влади і якомога швидше його проковтнути. Навіть якщо для цього треба йти на неприродні домовленості з опонентами. Коли ж і нині формування нових керівних органів парламенту й Кабміну зведеться до безконфліктного розподілу посад і різних пільг, то опозиції до влади в Україні знову не буде. Якщо такою не вважати сам народ.
4 
1
Коментарі