— Ми не бачимо великої уваги офіційного Києва до Криму. Півострів під тотальним інформаційним, політичним і військовим контролем Росії. Його повернення — це гра в довгу, — говорить журналіст Павло КАЗАРІН, 35 років.
П'ять років тому, 27 лютого 2014-го, російський спецназ зайняв будівлі органів влади Автономної Республіки Крим. Так почалася анексія. Потім був незаконний "референдум". Завершилося все 18 березня підписанням "договору" про входження республіки до складу РФ.
— Україна не робить всього можливого для повернення півострова, — продовжує Павло Казарін. — Наприклад, конче потрібно навести лад у міграційній службі. Вона "кошмарить" кримчан, які приїздять на материк по акти громадянського стану — свідоцтво про шлюб, смерть, народження дітей чи банально вклеїти фотографії в паспорти. Проросійські жителі півострова не перейматимуться таким. Тож створення додаткових перепон для проукраїнських людей — шкідництво. Київ міг би навести лад на адміністративному кордоні з півостровом. Пункти пропуску не облаштовані навіть нормальними туалетами. Ці іміджеві пробіли б'ють по репутації української держави.
Також маємо припинити дію закону 2014 року про вільну економічну зону з Кримом. Він легалізує роботу великого українського бізнесу на півострові. Дозволяє заробляти там і платити податки в російську, а не українську казну.
Варто розширити квоти для вступу випускників кримських шкіл в українські вищі навчальні заклади. Ця молодь народилася у незалежній державі, для неї столицею завжди був Київ, а не Москва. Вона не голосувала на "референдумах" та не ходила на мітинги 2014-го. Втрата цього покоління буде великою поразкою України.
Чому Київ не впроваджує ці зміни?
— Переселенців з Криму всього близько ста тисяч. Політики не сприймають їх за важливий електоральний ресурс. Впевнені, що можуть без суттєвих проблем обходити тему півострова стороною. Але насправді це тест на політичну відповідальність та громадянську позицію.
Існує думка, що зможемо повернути Крим тільки, коли Росія розвалиться.
— Її політичне керівництво триматиметься за півострів до останнього. Розпад СРСР був єдиним варіантом для країн Балтії отримати незалежність. Ілюзія, що дипломатичним шляхом можна повернути Крим. РФ не готова включатися у переговори щодо півострова. Відновлення територіальної цілісності — це гра в довгу. Можливо, на десятиліття. Вона зосереджена навколо максимального санкційного виснаження суперника, дипломатичних війн за невизнання анексії світом. Швидких і легких рішень не буде. Повернення Криму, як бісер у намисті — вплетене у багато факторів. Україна має не програти війну Росії. Для цього треба проводити реформи, формувати дієздатну армію та конкурентну економіку. Водночас треба усіма силами послаблювати РФ, щоб захиститися від прокази.
За оцінками самих росіян, у країні знизився рівень життя. Відтік капіталу з РФ склав $318 млрд. Чи достатню ціну платить Кремль?
— Реакція світу на анексію була вегетаріанською. Слабшою, ніж мала би бути. Кремль сьогодні дійсно платить за свою політику останніх років. Але сумарно за всі злочини. Основні санкції проти російської економіки ввели за дії на Донбасі. Тож зниження рівня життя росіян — це більше плата за Іловайськ, збитий боїнг та Дебальцеве.
Яке зараз ставлення до України у Криму?
— Важко з'ясувати. Міжнародні та українські соціологічні служби там не працюють, а російським не можна довіряти. Протягом п'яти років Крим перебуває під постійним інформаційним тиском Росії. Пропаганда перетягує на свій бік тих, хто вагається.
На півострові заборонені українські інформаційні ресурси. Люди обходять блокування через спеціальні програми і в статистиці виглядають як користувачі з Німеччини чи Бангладешу. На сторінку видання "Крим.Реалії" (проект української служби Радіо Свобода. — ГПУ) заходять все більше таких. Отже, кримчани зацікавлені в інформації з України.
2 
1
Коментарі