За майже три десятки років Незалежності Україна так і не стала сучасною європейською державою — але Україна досі існує.
У стан чи то напівповної, чи напівпорожньої склянки країна увійшла давно. І не виглядає, що в осяжному майбутньому з нього вийде. Перспективи динамічного еволюційного руху до Європи поки що не видно. Революційні ж перемоги Україну на цей шлях не виштовхують — доведено двічі.
Ймовірно, для багатьох цей дивний "стан півсклянки" зручний. Він дозволяє і зберігати надію на краще, і випускати пару.
На свята можна бачити склянку напівповною й пишатися існуванням незалежної України. Адже вона вистояла, незважаючи на великого й підступного ворога під боком. На постійні намагання Кремля поновити вплив і залишити Україні хіба що бутафорський суверенітет. Шостий рік веде відкриту війну з агресором і тримає оборону й на політичному, і на військовому фронтах.
Україна досі існує всупереч жадібним, непрофесійним, зрадливим вітчизняним "елітам". Десятки років очевидного цинічного грабунку, олігархічної кабали та різних "потужних" міністрів — але ця недосконала держава виявилася на диво живучою. Вона функціонує.
Численні розчарування після великих сподівань на ніби ось вже твердий шлях до Європи не зламали українське суспільство — воно ще мріє. Хоче жити в країні не для зрадливих політиків і чиновників, а для звичайних людей. Майже 60 відсотків підтримують інтеграцію з Євросоюзом, попри багаторічну її імітацію.
Недосконала українська демократія не працює за європейськими принципами, та все ж унеможливлює авторитаризм чи диктатуру. В Україні не може бути Лукашенка чи Путіна.
Пишаючись Україною та українцями на святкові дні чи визначні дати, в інший час можна бачити склянку напівпорожньою — і це теж справедливо.
Не любити дискомфортну українську дійсність і відсутність видимих перспектив на краще. Не розуміти, чому ми за десятки років так і не відійшли на безпечну відстань від Москви. Обурюватися соціальній несправедливості, незахищеності пересічної людини, пануванню чиновницького впливу та грошей. Зневажати помаранчевих, сивих чи зелених гетьманів. Лаяти співвітчизників, які знову обрали не того чи не тих.
Бути завзятим критиком і пишатися країною водночас — це те, що може запропонувати теперішня Україна своїм громадянам. Можливо, й максимум, що може дати.
Звичайно, все могло би бути краще — але й гірше також. І добре, що нам справді є чим пишатися. Тим більше, скоро велике свято.
9 
1
Коментарі