Директор Київського еколого-культурного центру Володимир Борейко, 43 роки, вважає, що забудовники мають висаджувати утричі більше дерев, аніж знищують під час будівництва.
Як зберегти природу у великих містах?
— Проблема в тому, що зелені насадження в населених пунктах України практично не захищені. Дерево, яке росте в лісі, перебуває під охороною Лісового кодексу. За його зруб передбачено десь 50 гривень штрафу. Якщо знищити рослину на території заповідника, то заплатиш у кілька разів більше. А в місті насадження під охороною відомчих інструкцій. Зрубати тополю чи вербу коштує 10–15 гривень. Тому в містах легко і практично безкарно знищуються окремі дерева, парки й сквери.
І це роблять законно?
— Загалом так. Наприклад, компанія задумала побудувати кафе чи ресторан. А їй заважає скверик із кількома деревами й кущами. Забудовники запрошують фахівця із міського тресту зеленого будівництва — той виписує рахунок. "Добро" на знищення коштуватиме десь 150 гривень. В Англії, наприклад, така процедура разів e 20 дорожча. Тому там за насадження дбають. Іноді краще будинок посунути, а не дерева спилювати.
Що слід зробити, щоб так було й у нас?
— Потрібен закон. Наша організація підготувала законопроект про захист зелених насаджень міст і населених пунктів. Головне — дати їм правовий статус. Ми пропонуємо, щоб забудовники не просто платили компенсацію в міський бюджет, а посадили утричі більше дерев, аніж знищили. Ті, хто будує, повинні в архітектурних планах передбачити озеленення території й радитися з екологами. А влада має приймати не просто будинок, а дім з озелененням.
У парку Шевченка було 22 види птахів, тепер — вісім
Нині таке практикують?
— Майже ні. Екологічні організації занесені до чорних списків будівельних компаній. Уперше до мене за порадою звернулися забудовники Паркового містечка — житлового комплексу на вулиці Вишгородській у Києві. Вони єдині поки що вписали у свій архітектурний проект природний пам"ятник Крістерову гірку. Нічого не ламали й не спилювали. Це об"єкт природно-заповідного фонду й охороняється державою. Його первозданна природа не повинна знищуватися. Щоправда, на макеті проекту на одному із озер є фонтан. А він тут не має бути, як і цементна набережна. Інакше порушується екологічна цілісність парку. Ми ще коригуватимемо цей проект, щоб зберегти в цьому місці синю синицю й жука-оленя.
Як влада Києва ставиться до вирішення таких проблем?
— Та ніяк. Щоправда, завдяки заступниці міського голови Ірені Кільчицькій хоч якось стали вирішувати питання із тваринами — заборонили фотографам на Хрещатику стояти з мавпочками. Ми в цьому теж брали активну участь: підготували розпорядження, їздили з міліцією в рейди, вилучали тварин і здавали в зоопарк. А от із охороною зелених насаджень складніше. Наприклад, тільки цього року домоглися огородження вікових дерев. Це ж як пам"ятники архітектури, тільки природні. У Києві таких майже тридцять, а на огорожу для всіх грошей немає.
А як із охороною дерев у інших містах?
— Ще гірше. Скажімо, в Донецьку Рінат Ахметов під Євро-2012 вирубав сто гектарів парку й побудував стадіон — буквально через дорогу від старого. Жодних санкцій ніхто не застосував. І це в місті, ще на під"їзді до якого висить сморід. Коли наша організація провела щодо цього прес-конференцію, то мер Донецька так відреагував: нехай столичні екологи займаються Києвом, а в себе ми самі розберемося.
Скільки треба років, щоб відновити зелений фонд міста після такого, як нині, нищення?
— Річ не в часі, а в приживлюваності дерев. Вона в місті всього 20 відсотків. І коли міська влада рапортує про посадку тисячі саджанців, то насправді із них приймуться лише 200. Щоб виростити київський каштан, треба років 80. А шансів дожити до "повноліття" в такого дерева небагато. Тому важливо зберігати те, що є. Але з розумом. Наприклад, після неграмотного облагороджування міських парків із них іде все живе. У парку імені Шевченка біля Національного університету в Києві було 22 види птахів, тепер — вісім. А після "наведення порядку" в столичному парку біля політехнічного інституту там зникли кажани й білки.
2 
1
Коментарі