Четвер, 10 листопада 2011 07:15

"Труп фізично неможливо утрамбувати"

Автор: фото: Наталія Чубенко
  Вернер Мюллер: ”Німецьке суспільство ігнорувало тему Голокосту до середини 1980-х років”
Вернер Мюллер: ”Німецьке суспільство ігнорувало тему Голокосту до середини 1980-х років”

В Україні видали книжку католицького священика з Франції Патріка Дебуа "Хранитель спогадів. Кривавими слідами Голокосту". У ній надрукували інтерв'ю зі свідками винищення євреїв під час Другої світової війни. Цій самій темі присвятили виставку документів, що відбулася в Києві у вересні. Німецький дослідник Голокосту 75-річний Вернер Мюллер вважає роботу Дебуа непрофесійною.

— Коли вперше почув про його книжку, був у захваті, — говорить Мюллер. — Однак відкрив її й обурився — у ній не подано місць, де зібрані свідчення очевидців Голокосту. Також бракує бібліографії, списку літератури, якою користувався француз. Каже, що опитав 800 свідків. Ними були винятково українці, яким тоді було щонайбільше по 10 років. Євреїв, що вижили після розстрілів, Дебуа ігнорує. У книжці є лише одна єврейка. Її прізвища він не подає. Написано тільки — Раїса. Водночас називає прізвища, ім'я, по батькові українців.

В Україні живуть 4 тисячі євреїв, які були у гетто. Ще більше їх розкидано по світу. Тому свідків вистачає. Дебуа без критики пише все, що йому кажуть. Не задумується, чи могло таке насправді бути. Він розказує історію українця, який нібито хотів урятувати єврея. Прийняв його на ніч, а потім задушив подушкою і пограбував. Звідки людям про це знати? Вони що, бачили? І вбивця навряд чи розказав їм про свій злочин.

Дебуа надрукував спогади жінки, яка каже, що малою разом із такими самими дітьми була присутня під час розстрілу євреїв. Розповідає, як після розстрілу їх змушували спускатися в яму і топтати трупи, аби ті лежали щільно. Але труп фізично неможливо утрамбувати. Крім того дитина дуже мало важить.

Автор стверджує, що ідентифікує жертви і знаходить нові могили. На багатьох похованнях, що він нібито перший виявив, уже стоять пам'ятні знаки. Інформацію про них можна легко знайти у російських та українських архівах. Дебуа робить фотографії захоронень так, щоб пам'ятний знак не потрапив у кадр. У нього немає жодного слова, що тисячі померли з голоду, холоду і хвороб, які виникали через жахливі санітарні умови у таборах. І зовсім не говорить про колаборацію місцевого населення — співпрацю.

Яку мету переслідує автор?

— Думаю, просто шукає легких шляхів, аби бути в центрі уваги. Політики на нього дивляться із захопленням, бо не мають уявлення про проблему. В Ізраїлі Дебуа дали звання почесного доктора. Навколо нього крутяться газети і телебачення, як навколо особи, що відкрила Америку. Усі його слова вважають за істину. Коли ми з українським євреєм Борисом Забарком хотіли проводити захід у меморіальному комплексі концтабору Дахау, нам відповіли: "Ви нам не цікаві — у нас є Дебуа".

Чи достатньо розкрита сьогодні тема Голокосту?

— Більшість інформації про Голокост відома. Хоча, мабуть, є документи, яких поки що не знайшли. Залишається відкритим питання: де поділися усі речі й багатства розстріляних євреїв? Наприклад, перед розстрілом їх змушували роздягатися. Генерал підрозділів СС Отто Олендорф у Нюрнберзькому процесі говорив, що спочатку одяг передавали німецькому населенню, яке постраждало від воєнних дій. Я сам отримав таку допомогу, коли розбомбили наш будинок. Тепер уже знаю, що носив одяг єврейської дитини.

Наскільки офіційні дані про загиблих євреїв точні?

— Шість мільйонів — цифра, яку дав перепис населення після війни. Не думаю, що вона може дуже змінитися. Адже на Заході кількість транспортованих в ешелонах євреїв чітко рахували. Також гітлерівці доповідали про те, яку кількість євреїв за день розстріляли.

Фашисти намагалися приховати місця розстрілів. Як їх згодом знаходили?

— Вони навіть саджали зверху кущі. Із 1943 року почали відкривати могили і спалювати трупи, мололи залишки кісток і розсипали борошно по землі. У вашому музеї Великої Вітчизняної війни серед експонатів є млин для кісток.

Одразу після перемоги допитували місцеве населення, яке знало місця екзекуції євреїв. Тому документів про це достатньо.

Чи уважне до теми Голокосту німецьке суспільство?

— До середини 1980-х цю тему просто ігнорували. Її вивчали лічені німецькі історики. Суспільство негативно ставилося до дослідження трагедії, хоча факту не заперечували. Результат Другої світової війни вважали поразкою і катастрофою. Ситуація змінилася після 1985 року, коли у бундестазі виступив президент Західної Німеччини Ріхард фон Вайцзеккер. Він уперше назвав поразку фашизму у Другій світовій війні звільненням та заговорив про спокуту скоєних гітлерівцями злочинів. Відтоді ставлення до Голокосту повільно змінювалося.

Як тему Голокосту мали би подавати молодим українцям?

— Важливо пояснювати, що це був процес систематичного знищення усіх євреїв. Показати, що до Голокосту євреї були частиною українського суспільства і жили поруч. Діти мусять усвідомлювати — релігія та колір шкіри не мають ніякого значення. На прикладі Голокосту видно, що може статися, якщо не погоджуватися з рівністю усіх людей.

Зараз ви читаєте новину «"Труп фізично неможливо утрамбувати"». Вас також можуть зацікавити свіжі новини України та світу на Gazeta.ua

Коментарі

2

Залишати коментарі можуть лише авторизовані користувачі