Славіст Віденського університету, керівник проекту Європейського Союзу "Мовна політика в Україні: антропологічні, лінгвістичні аспекти та подальші перспективи" 56-річна Юліана Бестерс-Дільгер уважає, що за мовною толерантністю наша держава може бути прикладом для інших пострадянських країн.
Як оцінюєте нинішню мовну ситуацію в Україні?
— Вона надзвичайно складна. Мова національної меншини набула такого самого поширення, що й державна. А та в окремих регіонах є мовою меншості населення. Такого немає в жодній європейській країні.
Яка мова може переважити?
— Зазвичай у двомовних державах є мови колонізатора й корінної нації. Але, наприклад, шведська у Фінляндії — в меншості, хоча є другою державною. Щоправда, самих шведів там 4–5 відсотків населення. У Бельгії зовсім інша двомовна модель — одна частина держави розмовляє французькою, друга — фламандською. Від того країна фактично розпадається.
В Україні ніхто не прагне, щоб одна половина її говорила виключно українською, друга — тільки російською. Дискримінації мовних меншин немає. А конфлікти здебільшого провокують політики, особливо під час виборчих кампаній.
Нині ситуація тупикова. Урядова коаліція прагне відновити українську мову в усіх сферах. Але це зустрічає активну протидію з боку східних регіональних еліт. "Помаранчеві" й "біло-сині" приблизно рівні за силами, а уряди можуть швидко змінюватися. І жоден із двох політичних блоків не є достатньо сильним, щоб цілком нехтувати поглядами іншого. Тому мають шукати компромісу.
Який компроміс ви пропонуєте?
— Насамперед ухвалити новий закон про мови. Старий, від 28 жовтня 1989 року, вже не відповідає реаліям. Згідно з ним державною є українська. Але на практиці майже в усіх життєвих ситуаціях вона може бути замінена російською. У новому законі слід чітко підтримати українську як державну і водночас забезпечити права мовам нацменшин. Зокрема, російській.
Нині Україна у складній ситуації. З одного боку, ви як член Ради Європи підписали та ратифікували Рамкову конвенцію про захист національних меншин та Європейську хартію регіональних мов або мов нацменшин. А міжнародне право має верх над національним. Тобто українці повинні дотримуватися європейських норм і зобов"язань перед Радою Європи та всіляко підтримувати мови нацменшин. І водночас підтримувати українську як державну. Поєднувати ці дві речі важко.
Як цю проблему вирішити?
— Україна могла би вчинити, як балтійські країни — ваші проблеми схожі. Й у вас, й у них проживають великі російські нацменшини. Але Латвія й Естонія Європейську хартію регіональних мов або мов нацменшин не ратифікували. Ваша країна також могла б не брати на себе зобов"язань. Бо нинішня ситуація є несправедливою.
Віктор Янукович постійно говорить суперечливі речі
Та балтійські країни все-таки ближчі до Європи. Їх там сприймають як давніх сусідів. А Україну багато європейців досі вважають частиною Росії. Мовляв, ці дві країни близькі, довго були однією державою. Отож Москва законно має в Україні свої інтереси. Європейці нічого не знають про радянські часи, вашу історію.
Тому багато хто критично сприймає таку позицію, що лише українська має бути державною. Лобі російськомовних в Європі значно сильніше, ніж україномовних. Та й ситуація з українською мовою для європейців надзвичайна. Як це так: державна в деяких регіонах країни може бути мовою меншості?
Ситуацію ускладнює й схожість російської та української мов. З цієї точки зору набагато легше проводити мовну політику в тій же Естонії.
То що ви порекомендували б для майбутньої мовної політики України?
— Наприклад, всіх охочих треба забезпечити безплатними курсами української. В класах і школах з іншими мовами навчання її слід викладати як другу мову. У державних і приватних коледжах та університетах обов"язковим має бути вступний іспит з української. Нею повинно вести передачі загальнодержавне телебачення та радіо. У тих регіонах, де щонайменше 50 відсотків громадян є носіями російської, в державних коледжах та університетах треба забезпечити російськомовні групи поряд із тими, в яких викладають українською мовою. Так само ці регіони повинні мати право самостійно встановлювати відсоток програм російською на регіональному теле- та радіомовленні. Такі рекомендації ми в рамках нашого проекту надали українському уряду.
А як щодо держслужбовців?
— Тут прикладом для України можуть бути балтійські країни. У них держслужбовці при прийнятті на роботу складають іспит із державної мови. В Україні також усі чиновники мусять вільно володіти українською. Але в регіонах, де щонайменше 50 відсотків громадян не вважають державну мову рідною, посадовці мають бути двомовними.
Загалом за нинішньої ситуації Україна є толерантною в мовних питаннях?
— Так, вона може бути прикладом для інших колишніх радянських республік. Україна прагне дотримуватися міжнародних зобов"язань, попри все ще помітну спадщину радянської доби.
У вас на вулиці можна звернутися із запитанням однією мовою, отримати відповідь іншою, і зазвичай ніхто від цього не почуватиметься ображеним. Звичайно, десь у Донецьку є люди, які читають українську книжку лише тоді, коли немає чого робити. Більшість українців — люди толерантні. У російськомовних роздратованість викликають, швидше, окремі висловлювання політиків щодо потреби насильницької українізації. Тиск завжди викликає протидію.
Водночас не зовсім зрозумілою є й поведінка тих, хто виступає за російську. Приміром, лідер Партії регіонів Віктор Янукович постійно говорить суперечливі речі: то що треба підтримувати українську мову, то що підтримки потребує російська. У нього нечітка позиція.
2 
1
Коментарі
6