"Талант хвороба не заразна, на відміну від маразму", — говорив скульптор і режисер Іван Петрович Кавалерідзе. Я згадую цю фразу, коли обдумую, до яких маразмів докерувалася олігархічна кліка в Україні. В яку прірву кинула вона державу. Щодо маразмів усе більш-менш зрозуміло, а до чого тут талант та ще й не заразний?
Щоб зробити з України найбіднішу державу у світі, самих маразмів мало. Потрібен ще талант. Чи він заразний, чи ні, можна сперечатися. Олігархи без сумніву талановито роздягали країну догола і кожного з нас до втрати пам'яті, щоб збити свої мільярди. Тут не скажеш: хоч погано баба танцює, зате довго. Довго, бо танцюють вони для себе, а не для вас. Калитка не тухне, а пухне. Навіть тепер, коли економіка, як перед смертю — з неї мертвої тягнуть свої мільярди, як із живої? А це як на нього дивитися. З державної вишки — капець, а з їхньої?
У нас усе не як у людей. Кажуть: будуємо капіталізм. Де він, який? 70 років переконували, що у нас соціалізм, аж поки наприкінці докумекали, що то — державний капіталізм ще й з командно-адміністративною системою управління. Державний плавно і під тими ж керманичами трансформувався у дикий. Його порівнюють з латиноамериканським. Але ті, хто там бував, кажуть, що ми переплюнули іспанських і португальських емігрантів. Будуємо якийсь сплав скракля з крокодилом, і хто кого інфікував — маразм талант чи навпаки — уже не розібратися. Має рацію Олександр Кушнер: "Времена не выбирают. В них живут и умирают". Часи ці чухрають нас хіба ж так! Називай їх лихоліттям, знегіддям, махівщиною, злигоднями — так це для нас, а для них?
Усе ж наших олігархів, яким в інтелекті не відмовиш, я розумними не назвав би. Ми з вами люди притомні і тверезі, не станемо їм доводити, що зароблена копійка краща за крадений карбованець, чи переконувати, що самі собі могилу копають. Напоумлювати їх — марна річ. Вони ж дорвалися не тільки до багатства, а й до влади. Це наркотик, який потьмарює і найсвітліший розум. Зістародавна влада і народ живуть нарізно, хто нас буде слухати? У гонитві за мільярдами олігархи, вони ж влада, зубожили не тільки кожного українця, крім себе самих, а й державу. В'їлися в неї зубами до такого стану, що як суверен вона зникає, а з нею неминуче зникне й джерело їхніх доходів. За всієї практичності й прагматизму ці панове ведуть себе, як жевжик, що заглядає в дзеркало, але не бачить задзеркалля, далі свого носа.
Дбаючи про свою калитку, кліка фінансових нуворишів забула, що і їхні статки мають ґрунтуватися на добробуті держави і кожного її громадянина. Найбільше свої маєтності українські олігархи збивали на російському газі. Про те, що цей насос може і не запрацювати колись, не подумали.
Ми в Європі — другі за запасом газу, ще в Союзі добували щороку 60–70 млрд кубометрів. Нині ледь до 20 дотягуємо. У цю галузь олігархат грошей не вкладає. Відправляє їх в офшори. І хто тут позичає? Поки що народ, але неминуче палиця вдарить другим кінцем і тих, хто вловив ґаву. Вловив свідомо? Отут якраз і гадайте щодо співвідношення таланту і маразму.
Дебілізм в економіці у природі українського олігархату. Ріжучи заводи і фабрики, він набивав мільярдами свої перші калитки, не думаючи про те, що можна перебудувати на новий лад чи наситити сучасними технологіями. Різали, знищували. Де ми тепер порівняно з сусідніми Польщею, Угорщиною, Чехією, Білоруссю? Хто нас запряг у бідарку МВФ і кріпацтва у Європи? Ви ж, панове коломойські, порошенки, фірташі, ахметови, жеваги, веревські та іже з вами. Тіштеся, що ми, скажімо, найолійніші у світі. А де наші ракети, літаки, кораблі? Куди ви їх витурили? Де харківські й дніпровські трактори, херсонські комбайни? Скажете, вони не конкурентні, а чому ж ви їх такими не зробили? Розуму набивати кишені, крадучи в народу, вистачило. А на творення індустріальної потуги забракло?
Ви поки що незнищенні — на виборах прокотили на вороних, так на гнідих заїхали ті самі. І не скажіть, що кого гад укусив, той і глисти боїться. Долю України вирішує поки що не народ, а ті ж бундючні і гойні крези, що й раніше. Чиновницька орда та ж, тільки з десятого ряду перейшли у перший. Розбавилася ще й перемішалася з грантоїдами. Минулість перейшла в теперішність і хоче загнуздати майбутнє.
Саме це думалося, коли слухав прем'єра Гончарука з програмою дій уряду в Раді. Найпростіше і найдоступніше, що засвідчує союз олігархату і нової-старої влади, — це абсолютне ігнорування соціальних вимог часу. Тарифи і ціни — на користь монополій. Ліки — те, що болить і старим, і не дуже — як були дорогі, так і залишаються недоступними для людей. Бо влада на побігеньках, як була у фармацевтичної мафії, так і є. На копійку підвищили зарплати і пенсії, а субсидії врізають як для мільйонерів. Хто кому слуга? Народу? Дзуськи.
Нас мають за тють з полив'яним носом. Вистарюють — нам же! — розум, як з ганчірки клоччя. Біля президента і його команди крутяться тугі гаманці. До народу його слуги не йдуть. Ви бачили говорунів про ринок землі серед селян, ви чули їхні клопоти про соціальний розвиток сільських поселень? Аграрне міністерство ліквідували. Тим часом у багатій і соціально потужній Швеції спеціальне окреме міністерство займається не виробництвом, а розвитком села в усіх аспектах його існування — з освітою, медициною, умовами життя мешканців, дрібним бізнесом тощо. У нас же сліпці присягаються, що бачили реформи, тільки не можуть сказати, де саме вони є. З брехунівки родом чи як? Щоб жити, годину не улучиш, вона така, яка є. Хто її творить — відомо. Талантом і розумом тут не пахне. Від такої політики тхне маразмом — молодим чи старим, однаково дебільно і стабільно. Стабільно стобільно — ось що найстрашніше у підсумку. Стобільно для народу, у чухраїв його долі болів нема.
Їх жменька, нас маса, а маскараду яку зорганізували? Отож бо. Гроші зорганізовують для себе все, народу — кістки з панського столу. Обіцянками забирають у нього глузд, і він жде обіду, а лягає без вечері. Олігархат — він такий: обіцяє бичка, а дає патичка. Що, і далі будемо на окропі паритися? Нам обіцяють догоду на нашу згоду, а ми так і повіримо? Скільки вір за наше життя вже поховано, згадайте. І думай-те, як любив казати на виборах наш верховний комік.
4 
35413
Коментарі