На початку травня весняна погода поєднується зазвичай з кількома вихідними. Гарна пора для відпочинку. За радянських часів починали святкувати після обов"язкових демонстрацій. Нині кожен вільний сам обирати час. Але, очевидно, всім є що згадати. Що вам запам"яталося з першотравневих святкувань?

Євген Дудар, 74 роки, письменник:

— Коли був студентом, у Львові під час демонстрації ніс із товаришем транспарант — вітання з 1 Травня. Раптом пішов сильний сніг. Ми кинули транспарант кудись в закуток двору  й утекли. Але хтось побачив це й настучав керівництву. Нас почали тягати по комсомольських бюро та університетських кегебістах. Навіть виключати хотіли. Та ми вигадали виправдання: мовляв, тоді в обох прихопило шлунок, тому й цінний транспарант тимчасово лишили за будинком. А коли повернулися, хтось уже забрав. Цією байкою ми відмазалися й з інституту нас не вигнали.

Ніна Матвієнко, 60 років, співачка:

— Для мене вони ніколи святами не були. Завжди була прив"язана до робочого графіку. Мій час залежав від програми українського народного хору імені Верьовки. Зазвичай було лише два вихідних — 1 та 2 травня. Встигала прибрати в хаті та їсти наготувати. Не було часу навіть виїхати із дітьми на природу. Якщо й вибиралися, то рідко.

Роман Рудський, 20 років, студент:

— На травневі свята ми з друзями традиційно їдемо до Криму в Гурзуф. Відпочиваємо. Щоправда, вода в морі ще холодна. Але один із нашої компанії якось випив зайвого і пішов купатися. Ми чекали на березі. А повз проходили корейські туристи — закутані з голови до ніг, бо ж холодно. І тут бачать, як виходить з моря наш друг. Кинулися його фотографувати, як якусь знаменитість.

Аліна Залісна, 25 років, фінансист:

— Травневі свята у мене асоціюються зі знайомством з Києвом. Я живу на Західній Україні. Якось друзі запросили до столиці, в якій я до того не була. Дивилася на людей на Майдані —  всі були такі незвичні, різних національностей та кольорів. Тоді вперше побувала в метро. Отримала купу вражень. Було таке відчуття, ніби потрапила до якогось іншого виміру життя. Відтоді, як тільки думаю про травневі свята — одразу перед очима Київ.

Сергій Проскурня, 51 рік, режисер:

— При СРСР якось на початку травня глава КПРС Леонід Брєжнєв приїздив до Києва відкривати музей Великої Вітчизняної війни. Нас, студентів інституту імені Карпенка-Карого, поставили в шеренгу біля Володимирського собору — генсек тут мав проїжджати. Видали транспаранти й сказали  підняти, коли їхатиме Брєжнєв. Точного часу ніхто не знав. Й якраз тоді, коли ми втомилися їх тримати й дружно поклали на траву, повз промчав кортеж. Брєжнєв так і не побачив наші транспаранти.

×