Відчуття власної причетності до великого світу почало зникати майже відразу після того, як наші пропустили перший гол від італійців. Не те щоб я не вірив у здатність української команди відігратися. Вірив, ясна річ. Але водночас занадто добре знаю цю команду, за яку всією душею уболіваю з самого дня її народження. Тож реально оцінював наші шанси.
Уявіть собі абсолютно безлюдні вулиці Гамбурга, цього загальноєвропейського мегаполіса. У п"ятницю о шостій вечора Німеччина грала з Аргентиною. Ми розуміли німців, бо тоді ще самі такі були. Навіть прикидали, з ким із названих команд нам краще буде боротись у півфіналі. У ці хвилини ми були такими самими учасниками Кубка світу, як німці, аргентинці, бразильці...
Чемпіонами стають не лише гравці та тренери
Довкола стадіону було чимало автобусів і легковиків із данськими, бельгійськими, голландськими номерами. Люди приїхали подивитися Кубок світу. Тепер це й нам цілком доступно — варто лише взяти гроші, відкладені на відпустку, і витратити на поїздку на Мундіаль. Хоч на день, хоч на тиждень — як хто може. Та просто дивитися Кубок світу — це одне. Цього задоволення ми вдосталь мали і 1994-го, і 1998-го, і 2002-го. Більшість по телевізору, а хтось і особисто на тих турнірах побував. Але тоді ми були там тільки спостерігачами, туристами.
Цього ж року аж до 21-ї години 5 хвилин за середньоєвропейським часом у п"ятницю 30 червня ми всі були реальними учасниками змагання за звання чемпіона світу з футболу. Бо ж чемпіонами стають не лише гравці та тренери. Чемпіонами стають усі бразильці, німці, італійці, французи... Увесь народ. Це футбольний феномен. Його дію відчули з 14 по 30 червня практично всі українці. Бо не тільки хлопці в жовто-синіх футболках крокували догори щаблями найголовнішого футбольного змагання світу. Ми всі робили те саме, залишаючи позаду Іспанію, Нідерланди, Швецію, а також азіатські та африканські країни.
Тепер усе закінчилося. Тепер можна спокійно дивитися футбол. Хоч тут, у Німеччині, хоч вдома — яка різниця! Це вже не наш Кубок світу. Відчуття боротьби за всесвітнє чемпіонство покинуло нас. Дуже хочеться, аби не надовго. Не хочу знову ставати футбольним туристом, не хочу очікувати наступного чвертьфіналу ще 36 років. Хочу раніше. Хочу, аби це відчуття приходило регулярно й наближало нас до великого світу. І не тільки футбольного.
2 
1
Коментарі