Директор Інституту філософії Національної академії наук Мирослав Попович, 78 років, вважає, що головною метою Росії в газовому конфлікті було дискредитувати Україну.
Чи немає у вас відчуття, що Україна рухається до катастрофи?
— Принаймні нашій державі загрожує серйозна небезпека. Може статися, що дійде до двох сценаріїв: повільного помирання й катастрофи.
Перший реалізується, коли через низьку купівельну спроможність більшою стане орієнтація на зовнішні ринки. Це призведе до переорієнтації сільського господарства з вирощення продовольчих культур на технічні й означатиме розорення села. Тобто втрати бази, на якій можливе економічне процвітання України. Почнеться переселення людей у міста, особливо портові й прикордонні, де легше займатися контрабандою.
Потім на нас чекає падіння інтелектуального рівня нації, гальмування та занепад науки й техніки, перетворення України на сировинний додаток і глибоку провінцію. Після цього Євросоюз не захоче мати з нами справи. Розглядатимуть Україну як територію, де можна купувати хімію, метал і закопувати свої шкідливі відходи.
Інший сценарій: у березні-квітні, коли очікується найважча ситуація, будуть спровоковані масові рухи під гаслом "Дістали!" Уже зараз є заклики: нічого сподіватися на наших депутатів, на владу в цілому, треба звертатися безпосередньо до народу й виходити на вулицю.
Та на вулицю виходить не народ, а люди без царя в голові. Достатньо кількох гострих інцидентів, щоб виникли підстави введення в Україну нібито для заспокоєння ситуації війська. А після газових перипетій імідж держави став непевним. Отож, можливо, Захід дивитиметься крізь пальці на те, що для нібито захисту прав російськомовного населення або об"єктів, які належать російському капіталу, сюди прийде російська армія.
Як протидіяти таким сценаріям?
— Треба, щоб дискусії між політиками велися в зовсім іншій тональності. Треба відновити авторитет Верховної Ради. Бо слово "депутат" стало нині майже непристойним. Держава не може жити, якщо люди так зневажають свою владу. Неприпустимі будь-які розмови про розпуск парламенту, про зміни Конституції. Слід домовлятися, бо нинішній економічний стан — найгірший час для якихось політичних реформ.
Ніде немає такої політичної корупції, як у нас
От ми були зітхнули з полегшенням, коли в питаннях газової політики Віктор Ющенко і Юлія Тимошенко були солідарними. Аж тут представники президентського секретаріату виступили із прокльонами на адресу прем"єрки — мовляв, вона знову продається росіянам. Політики таким чином риють собі могили на майбутніх виборах. Бо виборці не люблять скандалів і агресії.
Чи витримала Україна випробування в газовій війні з Росією?
— Антиукраїнські сили в Росії у цій війні прагнули не стільки завоювати певні економічні позиції, скільки скомпрометувати Україну. Звісно, Кремлю економічно вигідно взяти нашу газотранспортну систему під контроль. Після цього легко підвищити ціни на газ, щоб завдати Україні сильного удару.
Але річ не тільки в цьому. Російські лідери відверто говорять про те, що хочуть зберегти у сфері свого впливу колишні території СРСР, за винятком втраченої для них Балтії. А з цього випливає інше: якщо в Росії буде конфлікт з Україною, подібний до грузинського, то Кремлю потрібне невтручання Заходу. До певної міри росіяни досягли мети дискредитувати Україну. Нас і їх вважають однаково винними й відповідальними за ситуацію. Навіть попри те, що Москва у своїх звинуваченнях ішла на свідому відверту фальсифікацію фактів. Скажімо, лише під кінець газового конфлікту Європа зрозуміла, що перекрити кран наша країна не може. Бо він у російському містечку Суджа Курської області.
Чи достатньо влада пояснює суспільству потребу в європейському шляху розвитку?
— Такі великі повороти в історії, як вихід з-під сфери впливу Росії і входження в інше коло держав, треба ретельно готувати. Скажімо, багато українців толком і не знають, що таке НАТО. Бояться, що буде війна. Через нашу територію в ХХ столітті стільки проходило фронтів, що люди налякані на тисячу років уперед. Тому зараз узагалі не варто порушувати питання вступу до НАТО. Це тільки відлякує народ.
Поза сумнівом, у майбутньому ми будемо в Альянсі. Україна справді обрала європейську орієнтацію. Живемо в руслі тих тенденцій, які називають європейськими цінностями. У нас є демократія, хоч і слабка, є свобода слова і преси. Люди звикли до того, що в них є вибір серед політиків і партій. Уже неможливе повернення до однопартійної системи. Маємо ринкову економіку, хоч і не надто розвинену.
Ми ще не знаємо як слід своїх прав і не навчилися за них боротися. Але то мусить бути наступним етапом розвитку суспільства. Зрештою, виросли діти, які не знають, що таке СРСР. Вони знають, що є Україна. І вже перетворити її на губернію чи автономну республіку немислимо. Зараз багато людей їздять за кордон на заробітки, навчання, стажування. Це приносить досвід співжиття із Заходом. Нічого там надзвичайного немає — звичні для нас умови життя, тільки істотно кращі.
А які найбільші перешкоди в нас на шляху до Європи?
— Насамперед економіка. Якби завтра ми стали повноправними членами європейської спільноти, настали б важкі часи для нашого виробництва. Воно неконкурентоспроможне, тримається на низьких зарплатах. Якщо їх трохи підвищити — товари стануть недоступними.
Скільки було років чудових умов для металургії й хімії! Власники цих галузей удесятирили свої капітали. Тепер більшість із них кинулися вкладати гроші в інші сфери, щоб вискочити із кризи. А де раніше були їхні економічні розрахунки? Треба було давно покінчити з металургією доменних печей. Упровадити інші технології, які пожирали б менше енергії і здешевлювали продукцію на ринку. Тож у своїй кризі олігархи винні самі.
А як щодо неєвропейського рівня корупції?
— На Заході теж є корупція. Я деякий час жив у Швейцарії. Наша господиня їздила за 30 кілометрів до сусідньої Франції скуповуватися, бо там дешевше. І хоча у країні начебто хабарів не беруть, але жандарму на кордоні треба обов"язково щось дати. Хоч пляшку вина, щоб не порпався в речах.
Але ніде немає такої політичної корупції, як у нас. Нечувано, щоб капіталісти були членами парламенту. Бо бути багатою людиною — це важка й нервова робота. А в Україні у кожного має бути "криша". Тому боротьба за місця в парламенті означає виграш у боротьбі за свій бізнес.
Гроші і влада мають бути окремо. Це мета, яку переслідують усі демократії. Інакше ми позбудемося тоталітаризму в політиці, але опинимося в руках багатіїв, які без поліції робитимуть наше життя нестерпним.
2 
1
Коментарі
1