Одним з інструментів дестабілізації ситуації в країні є зрив президентських виборів, призначених на 25 травня. Жодних сумнів у тому, що ініціатива пішла з Москви. Мета Путіна якщо й не завоювати Україну, то зробити її зоною постійної гуманітарної катастрофи. Саме через це йому важливо залишити її без президента і з переполовиненим парламентом.
Законопроект про перенесення президентських виборів на грудень зареєстрував "регіонал" Мураєв, якого пов'язують із Добкіним — людиною Віктора Медведчука.
19 березня Вищий арбітражний суд має слухати справу за позовом сумнозвісного "кишенькового" донецького адвоката Оленцевича — це вказує на стиль Андрія Портнова, який досі хоч і з Москви, але впливає на суддівський корпус. За кілька днів ВАСУ може відновити президентом Януковича. На тлі організованих безладів у східних й південних областях, а також в умовах збройного брязкання по всій довжині російсько-українського кордону здійметься галас, що наприкінці травня провести вибори нереально. Підтримуватимуть цю ідею насамперед Партія регіонів і комуністи. Дуже шкода, якщо до цієї інформаційної атаки підключиться хтось із майданівського руху. Таку участь варто вважати зрадою й виконанням московського замовлення.
Легітимність виконувача обов'язків президента Турчинова відносна й зумовлена лише тим, що вибори мають відбутися найближчим часом. Управлінський апарат у державі розбалансований. Київ тільки умовно контролює ситуацію в деяких південних і східних областях.
За будь-яку ціну маємо провести вибори президента України у травні цього року. Одним із перших своїх рішень наступний гарант Конституції повинен проголосити дочасні парламентські вибори.
Окрім перезавантаження державних інституцій, вибори мають виконати функцію першого етапу масштабної люстрації. Саме тому парламентська виборча кампанія має відбутися за новими принципами.
Перше. Перехід до пропорційної системи з відкритими списками. Виборці повинні отримати право самотужки формувати бажаний список майбутніх депутатів від партії чи блоку, за який вони голосують.
Друге. Прибрати загороджувальний виборчий бар'єр, якщо прагнемо справжнього оновлення еліт. Виборчий бар'єр — це дискримінаційна норма, яку використовують великі політичні гравці для шантажу і примусу голосувати за себе. На кожних виборах ми чуємо заклики не підтримувати нові і свіжі партійні паростки, бо вони, бачите, не пройдуть, а ваш голос піде в скарбничку ідеологічних опонентів при перерозподілі місць між партіями, що подолали бар'єр. За таких умов нові обличчя ніколи не отримають шансу, бо для початку їм треба набрати понад мільйон голосів. Здобути таку кількість прихильників на самому ентузіазмі практично неможливо. Бар'єр узалежнює політичні еліти від підтримки олігархів і вичавлює з політики романтизм та незаплямованість.
На закиди про те, що відсутність бар'єра наповнить парламент маргіналами, давно є арифметична відповідь: для здобуття одного мандата народного депутата у виборчому списку потрібно набрати близько 60 тисяч голосів. Це — велика підтримка, щоб говорити про обрання випадкових людей. А ось ще один факт: більшість нинішніх депутатів-мажоритарників обиралися до парламенту 30–40 тисячами виборців. А Юрій Крук, наприклад, пройшов до Ради, маючи підтримку лише 15 тисяч виборців свого округу на Одещині. Ярослава Сухого обрали трохи більше як 18 тисяч людей.
Отже, бажаючи освіжити сесійну залу й прагнучи зменшити вплив на політику з боку партійних босів та крупного капіталу, маємо вимагати скасування виборчого бар'єра. Інакше процес оновлення політичних еліт загальмується.
Третє. Треба забезпечити українським громадянам за кордоном належну можливість для голосування. Через технічні обмеження кілька мільйонів українців не мають змоги реалізувати своє конституційне право на участь у виборах. Законодавство потребує серйозних змін у частині спрощення реєстрації та обліку наших виборців за межами України. Також у державах із великою кількістю українських виборців украй важливо збільшити кількість виборчих дільниць.
1 
1
Коментарі