Росія від нас нікуди не дінеться, і нам, мабуть, ще не раз доведеться від неї відбиватися. І до, і особливо під час її розпаду, а може, навіть і після того, як її теперішня територія розлетиться на частини. Втім, з ефективним опором російським загарбникам у нас поки що не дуже. Але чи може той опір і зараз, і в майбутньому бути гідним, коли українські телеканали й досі з ранку й до вечора забивають голови українців російськими серіалами?
Це болюча тема, і не лише для мене, а й для Бориса. Колись він працював на місцевому телебаченні, потім їздив на заробітки в Португалію, а тепер часом ми разом п'ємо каву в тернопільській "Козі".
Борис російських серіалів, як і я, давно не дивиться. Але він ще й придумав замість них свій, що існує поки що в його уяві, та від того не менш реальний, ніж російське "мило" вкупі з феесбешною теле-кіножуйкою. Я так розумію, цей його серіал поки що без назви, та й серія лише одна, хоч і безконечна.
У тому Борисовому серіалі російські загарбники переходять наш кордон, як-от у Криму: довжелезна колона їхньої військової техніки на вузькій гірській дорозі. І тут з'являється український снайпер. До того ж наші дорогу перед тим замінували і за сигналом починають підривати загарбників. Усе як належить, вибухи на початку колони і в кінці, колона зупиняється, хаос, крики, біганина, і тут починає діяти наш снайпер. Борис зізнається, що найкраще дивитися таке на ніч.
— Я не кровожерний, — каже, — але знищити кілька окупантів перед сном — свята справа.
І з ним важко не погодитись.
2 
1
Коментарі