Ексклюзиви
Четвер, 27 вересня 2007 15:34

"Російський імперіалізм помер"

  Федір Лук’янов: ”Із Мінськом кризи ще попереду, а з Києвом — не обов’язково”
Федір Лук’янов: ”Із Мінськом кризи ще попереду, а з Києвом — не обов’язково”

Головний редактор московського журналу "Россия в глобальной политике" Федір Лук"янов, 40 років, вважає, що громадською думкою в Росії керувати набагато простіше, ніж в Україні.


Чи використовуватимуться в російських виборчих кампаніях до Держдуми цього року та президентській 2008-го зовнішньополітичні аргументи?

— Зовнішня політика у нас — невід"ємна частина внутрішньої. У Росії традиційним і важливим для населення є відчуття себе великою державою. Тому 1990-ті розглядаються як поганий час. А нині Росія свої зовнішньополітичні позиції повернула й посилює. І цей фон сприятливий для влади.

Тобто в російському суспільстві є запит на зовнішньополітичні перемоги, жорсткі дії, наприклад щодо України?

— Запит є й на перемоги, й на жорсткість. У Росії склалася думка, що навколишній світ гранично жорстокий і нещадний, тому треба виживати. Така психологія російської еліти — тих, хто вижив у 1990 роки, коли був такий собі соціальний дарвінізм. Вони відрізняються й від західних політиків, і від радянських. Та еліта грала за правилами, хоч би які вони були. А нинішні вважають, що правила створені для того, щоб їх міняти. Ось і російська зовнішня політика виходить із того, що світ мінливий. Причому головний руйнівник міжнародних правил —  не Росія, а США. Вони легко відмовляються від незручних договорів або форматів.

А щодо сусідів Росії, то тут запанувала психологія, що свого часу зруйнувала СРСР. Мовляв, чого ми всіх їх годуємо, навіщо нам нахлібники? Причому це стосується вже й Білорусі, яка до останнього часу вважалася союзником і формально ним залишається. Очевидні зміни сталися на початку року, коли виникла нафтова криза. Десять років офіційна пропаганда розповідала про те, що Білорусь — це братський народ. І люди дійсно так вважали. Але два тижні телевізійних сюжетів про те, як безцеремонно поводиться Лукашенко, — і все змінилося. Багато хто вже міркує: а чого це ми маємо їх годувати, давати дешеві нафту, газ тощо? Громадська думка в Росії щодо інших країн дуже керована.

Росія підвищує ціни на газ для колишніх радянських республік. Чи не призведе це до втрати важелів впливу на них? Чи не відмовляється Росія таким чином від неоімперської ідеї?

— Ідея російського імперіалізму померла в грудні 2004 року в Києві. Нашій еліті стало раптом зрозуміло, що в сусідніх країнах Росія більше не є чинником внутрішньої політики. І це було дуже сильним потрясінням. Ті українські події стали найбільшою зовнішньополітичною поразкою Путіна за всі вісім років президентства.

Після цього курс змінився. У Росії змирилися з тим, що це вже інші країни й вони живуть за своєю логікою. Але висновок був такий: не хочете дружити з Росією — ваша справа. У такому разі ви отримуєте статус найменшого сприяння.

Україна до нового російського підходу певним чином пристосувалася. Зрозуміло, що зростатимуть ціни, у тому числі й на газ. Але може підвищитися й вартість його транзиту. За відсутності взаємних симпатій налагоджений певний робочий механізм, чого поки що немає з тією ж Білоруссю. Із Мінськом кризи ще попереду, а з Києвом — не обов"язково.

Українські дострокові вибори цікаві для Росії, вона може щось із них мати?

— Ні, не дуже цікаві. Так само, як і попередні. Сьогодні українська політика в нашому сприйнятті — це нескінченний веселий багалан, до якого серйозно ставитися не можна. У нас формується думка, що ситуація в Україні буде приблизно такою в найближчі десять років. А потім можна сподіватися, що у вас з"явиться те, що називається відповідальною національною елітою. Нехай навіть і антиросійською, але з нею можна буде мати справу.

Нинішня лінія поведінки щодо України може якось змінитися після майбутніх президентських виборів у Росії?

— Думаю, що ні. Є лише один чинник, який може все перевернути догори ногами. Це якщо ваша влада розпочне посилено форсувати вступ до НАТО. Тоді все зміниться. Тому що для російської еліти Україна в НАТО — це неприпустимо.

Але колись так само неприпустимо було приєднання до Альянсу балтійських країн.

— По-перше, тоді була інша Росія. По-друге, Україна сприймається як інтегральна частина нашого світу. І по-третє — стратегічні міркування. У останній хвилі розширення НАТО лише одна країна додала щось Альянсові у військово-політичному сенсі — це Польща. Тому що вона велика, багато населення. І Україна — це друга країна в Європі, що багато дала б НАТО. Це могутня, велика держава зі своїм військово-промисловим комплексом. Але у нинішній ситуації навряд чи на Заході форсуватимуть приєднання України до НАТО. Бо розуміють, що з Росією не можна поводитися так, як 1997 року. З іншого боку, американці бачать Україну в НАТО. І це викликає побоювання. Утім, населення у вас налаштоване швидше проти, так що в найближчій перспективі форсування цього питання малоймовірне.

Зараз ви читаєте новину «"Російський імперіалізм помер"». Вас також можуть зацікавити свіжі новини України та світу на Gazeta.ua

Коментарі

Залишати коментарі можуть лише авторизовані користувачі

Голосів: 1181
Голосування Хто нині найкращий футбольний тренер світу?
  • 1) Хосеп Гвардіола
  • 2) Юрген Клопп
  • 3) Максиміліано Аллегрі
  • 4) Дієго Сімеоне
  • 5) Дідьє Дешам
Переглянути
Погода