Ексклюзиви
Вівторок, 22 вересня 2015 06:25

Путін вчиться у Сахарова

Автор: малюнок: Дмитро Скаженик
 

У Сирії Путін завдав асиметричного удару. На зразок того, що свого часу розробив академік Андрій Сахаров. До того, як став дисидентом і борцем за мир. Фактично визнавши нездатність СРСР на рівних конкурувати зі США у військово-технічній сфері, він запропонував ідею спрямованого мегаудару. За розрахунками академіка, для перемоги над "ворогом №1" достатньо на глибині 1,5–2 кілометри підірвати кілька боєприпасів у районі трансформних розломів уздовж американського узбережжя. Утвориться хвиля заввишки до 500 метрів, яка обрушиться на материк гігантським цунамі і змете всю інфраструктуру в ­межах 500 кілометрів.

Нині розрив між можливостями об'єднаного Заходу і Росії ще разючіший. РФ разом з усіма своїми збройними силами і ослабленою санкціями економікою проти сучасних новітніх технологій та військової міці США і НАТО — карлик. Путін це розуміє. Тож рішення вдатися до асиметричного удару було логічне. Навіть єдино можливе в його ситуації.

Фактично програвши війну на Донбасі, Путін прагне зберегти бодай те, що встиг загарбати. Не допустивши при цьому остаточної руйнації російської економіки. Для цього йому необхідно повернутися за стіл міжнародних торгів. А щоб пустили туди, треба змусити Захід рахуватися з собою. Тобто — продемонструвати силу. Дихнути в обличчя світу реальною загрозою.

На Донбасі кремлівський карлик свої можливості вичерпав. Піти на повномасштабне вторгнення в Україну означало з великою ймовірністю привести війну на територію РФ. Агресія проти країн Балтії чи Польщі переросла б у війну з НАТО за активної участі Вашингтона. І в кожному варіанті — ще дужче затягнувся б зашморг санкцій. От Путін і згадав про ідеї Сахарова. Він підірвав один із найнестабільніших на політичній карті Близького Сходу трансформних розломів. Без видимих додаткових політичних втрат і матеріальних витрат.

Де-юре Путін нічого не порушив і ні на кого не напав. А в Україні взагалі стишив активність. Він просто ввів тихцем до Сирії трохи військ і озброєнь. І не заради власних інтересів — знову ж таки де-юре — а щоб приборкати терористів так званої Ісламської держави, проти яких виступає й цивілізований світ. То які можуть бути претензії?

Між тим пряме військове втручання Москви збурило у Сирії та сусідніх арабських країнах високу хвилю біженців, яка живим цунамі ринула на європейський континент. Не таким, звісно, руйнівним, як було планувалося для США, проте відчутним.

Нас арабське цунамі напряму зачепить навряд чи, але шкоди завдасть. Уже слабшає увага європейських країн до української кризи. Вони ­чубляться, кому скільки приймати непроханих гостей, з якими йде загроза мусульманізації Старого континенту: Німеччина вже нездатна робити це без серйозних гуманітарних втрат, інші — противляться логічним за таких обставин квотам на біженців. Це сьогодні. А завтра збайдужіння до нас обернеться тим, що повернення окупованих Путіним територій стане суто українською проблемою. А післязавтра — можуть відбутися торги, на яких Московія виміняє собі на Сирію український Крим.

Ще місяць тому американська адміністрація категорично заперечувала будь-які контакти з кремлівським брехуном і шантажистом, а минулого тижня почала припускати зустріч Обами з Путіним у рамках ювілейних торжеств ООН.

Почасти зміщення політичних акцентів зрозуміле. США не влаштовують російська база в Латакії та посилення регіонального впливу РФ. Європа зацікавлена збити вогонь війни під своїми вікнами й послабити мусульманське цунамі. Все начебто логічно: тепер не з території України — з Близького Сходу їм іде загроза.

Проте і США, і європейці не можуть не розуміти, в якій принизливій ситуації опинилися. Вони ж півроку на всі заставки похвалялися: нехай Путін бодай ворухне дулом — на Донбасі або будь-де — та ми його! Кремлівський карлик ворухнув, щоправда, знов гібридно. І що? З Європи лунають глибокі занепокоєння, над якими вже й сміятися немає сил. Керівництво євроатлантичного Альянсу виступає з нагадуванням про те, що "НАТО — альянс оборонний" і на них ніхто поки що не напав. Глава Пентагону вгрузає в безперспективні переговори з міністром оборони Росії "про запобігання зіткненням". А Росія — участь у війні у Сирії або заперечує, або наголошує на своєму праві робити те, що вона робить.

Від того, змиряться Сполучені Штати з публічним приниженням чи захочуть відмити репутацію, залежить не лише доля Путіна, для якого сирійська авантюра — остання війна й останній шанс. У Сирії значною мірою вирішується й те, коли закінчиться війна в Україні, і чи повернемо ми собі втрачені території.

Зараз ви читаєте новину «Путін вчиться у Сахарова». Вас також можуть зацікавити свіжі новини України та світу на Gazeta.ua

Коментарі

2

Залишати коментарі можуть лише авторизовані користувачі

Голосів: 2597
Голосування Який український клуб досягне більших успіхів у Лізі Європи 2018/19?
  • 1) "Шахтар"
  • 2) "Динамо"
  • 3) обидві команди "вилетять" одночасно
Переглянути
Погода