Колишній італійський прем'єр-міністр 78-річний Сільвіо Берлусконі минулими вихідними зустрівся з російським президентом Володимиром Путіним, 62 роки, на базі "Алтайское подворье". Це санаторій для високопосадовців компанії "Газпром" на півдні Сибіру.
Це була друга зустріч Путіна й Берлусконі в червні. Перша відбулася в аеропорту Рима 11 числа. Тривала кілька хвилин. Тоді Путін перебував із візитом в Італії. "Ми зустрілися для того, щоб знайти вихід із напруженої ситуації між Росією та Заходом, що продовжує погіршуватися. Я мав допомогти вирішити ситуацію. Бо 2002-го саме я в Пратіка-ді-Маре (військова база поблизу Рима. — "ГПУ") наполіг на підписанні договору між Росією і НАТО, що поклав кінець холодній війні між ними", — написав Берлусконі перед зустріччю на своїй сторінці у "Фейсбуці".
— Берлусконі навряд чи міг передавати Путіну серйозні послання від європейських політиків, — вважає російський опозиціонер Володимир Мілов, 43 роки. — Він справді давній друг Путіна. Але навіть в Італії Берлусконі перетворився на політичного вигнанця, який перебуває під кримінальними розслідуваннями. Та це й не дивно, що Путін може дозволити собі зустрічі тільки з такими людьми. Від серйозних контактів він практично відсторонений.
Та я відмітив би нещодавні переговори Путіна з італійським прем'єром Маттео Ренці, — веде далі Мілов. — Путін зустрічався з ним на початку березня і недавно з'їздив до нього ще раз. Намагається завербувати Ренці як свого прибічника, щоб той транслював позицію Росії Європі. Ренці відмовляється це робити, бо розуміє: це слабка позиція і нема сенсу підтримувати те, що говорить Путін.
Перед російськими політиками ще із зими стояло завдання номер один — добитися у липні бодай часткового зняття європейських санкцій. Тому Путін намагався збити собі лобі серед країн ЄС. Це можна спостерігати за географією його контактів. Особливо інтенсивними вони були в лютому-березні. Тоді він їздив до угорської столиці Будапешта, потім зустрічався із президентом Кіпру, прем'єром Словаччини. Кілька разів бачився із главою уряду Греції. Але ключовим контактом у цьому "намисті" був Ренці. Бо проєвропейська коаліція зі скасування санкцій неможлива без великих гравців серед країн ЄС. Якщо ж там буде тільки Греція, Кіпр і Угорщина, то німецька канцлерка Анґела Меркель на них цитьне — і всі розмови будуть закінчені. Тому Путін намагався завербувати Італію, щоб зацементувати цю коаліцію. Та не вдалося. І це був страшний удар по Путіну та його зовнішній політиці. Бо питання про скасування санкцій він не зміг перетворити навіть у дебати всередині Європи. Питання ухвалили в режимі технічного рішення. Бою, на який розраховував Путін, не було. Це означає, що серед європейських гравців є консенсус щодо Росії. Це бачать усі, зокрема й Італія.














Коментарі