Одним із див нашого політичного життя є гіперпатріотизм нинішньої опозиції. Особливо коли вона заходиться обороняти український суверенітет та українську незалежність. Від НАТО та Євросоюзу — ясно, що не від Росії.
Особливо активізувалися ті ж "регіонали" зараз, напередодні Бухарестського саміту НАТО. Це часом нагадує тактику вовчої зграї: коли намагаються відбити від стада ягня — у нашому випадку Україну — щоб потім з"ясувати з ним стосунки наодинці. Тобто коли залишаться "суверенна" Україна та "дружня" Росія.
Але вернімося до суверенітету. До нього апелюють як до абсолютної вартості, яка ніби існувала одвіку. Насправді ж сучасне європейське розуміння суверенітету народів — а не володарів, як у середні віки — виникло після кривавих та безрезультатних релігійних війн між протестантами та католиками й укладення Вестфальського миру 1648 року. І цинічна суть того суверенітету полягала у тому, щоб мати право на своїй території бити осоружних католиків чи протестантів — залежно від ситуації. Тобто істотним став принцип суверенної території — такої, на яку поширювалося те чи інше право. Поступово населення на ній об"єднувалося в політичний народ чи політичну націю. Так виникли італійці, французи та інші.
З іншого боку, на цій суверенній території з її кордонами, митницями, правом тощо почали формуватися національні господарські організми. Вони й стали основою національних економік. Двадцяте століття було епохою розквіту і, відповідно, боротьби як суверенних націй, так і суверенних національних економік. З"явилися національні держави, а порядок на міжнародній арені почали встановлювати через засноване на поняттях національного суверенітету та національної держави міжнародне право — з його принципами невтручання у внутрішні справи суверенних держав та непорушності кордонів.
І так було б досі, якби національні економіки не трансформувалися у тісно пов"язану світову. Почали ламатися бар"єри між національними державами. Капітал став космополітичним. Завдяки глобальним сіткам інформації та мас-медіа почали формуватися загальнолюдські цінності, які оформилися у більш-менш загальноприйняті права людини.
"Мочать у сортирах" чеченців, а не католиків чи протестантів
З другого боку, людство усвідомило, що воно єдине з огляду на глобальні небезпеки. Наприклад, що смертельною загрозою йому є накопичена на планеті атомна зброя. Що глобальними небезпеками є екологічні катастрофи, як-от Чорнобильська, які не зважають на суверенність тієї чи іншої території. Або глобальне потепління, з яким боротися лише в якійсь окремій країні просто не має сенсу. Ще одним викликом уже застарілому принципу національного суверенітету стала загроза світового тероризму — він також не зважає ні на яку національну суверенність.
Отож ми повинні переходити від мислення за принципом національного суверенітету та національної держави до мислення глобального. Жодна з держав не може провадити своєї абсолютно суверенної політики — вона теж стала міжнаціональною і творить свої транснаціональні інституції, які покликані її реалізовувати. Це наднаціональні організації, світові еліти, імміграція.
Україна страшенно відстає від загальносвітових тенденцій. Бо всі великі європейські народи вибороли свій суверенітет ще у ХІХ ст. чи на початку ХХ, а ми лишень тепер.
Проте іншого виходу, як тільки вбудовуватися у ці транснаціональні системи, ні у нас, ні в тої ж Росії немає. Те, що теперішній кремлівський режим гордо назвав суверенною демократією, нічим не відрізняється від суверенітету німецьких курфюстів. Різниця тільки в тому, що "мочать у сортирах", за висловлюванням Путіна, чеченців, а не католиків чи протестантів. Своєю "суверенною демократією" Росія відбивається від загальноприйнятого принципу прав людини. А він поступово замінює міжнародне право.
Інтеграція України в транснаціональні структури неминуча й необхідна. Так само неминучим є поступове делегування частини національного суверенітету цим міжнародним організаціям. Зрештою, в світі немає жодної справді цілком суверенної держави. Кожна бере участь у тих чи інших міжнародних організаціях — від ООН до СОТ чи НАТО. Навіть найбільший суверен сучасності США делегує частину своїх повноважень низці транснаціональних організацій. Зрівнятися з американцями у частині національного суверенітету сьогодні можуть хіба що Північна Корея та Куба — але ті внаслідок своєї міжнародної ізоляції. Не хочеться такого злидарського, без якогось сенсу, суверенітету для України.
2 
1
Коментарі
2