Україна справді переживає революційний процес. Першою з пострадянських країн, вона проходить не просто цикл політичних змін, а саме революційне оновлення — як антиноменклатурну революцію. Причини й мета її були очевидними. Різні соціальні сили не сприймали консервативного номенклатурного капіталізму з його надвисоким монополізмом, адміністративною моделлю влади.
Революційні процеси були відчутні ще наприкінці 90-х. Спочатку в формі альтернативних політичних програм та вимог змінити політичну модель, подальшого проведення економічних реформ. Потім — у загостренні стосунків між центром і регіонами, боротьбі за проведення конституційної реформи "зверху" чи "знизу", масштабних акціях протесту проти авторитаризму та порушень права на свободу слова.
У листопаді 2004-го відбулася кульмінація революційного процесу — безпосередній громадянський наступ на систему. Запит на швидкі революційні зміни був очевидним.
Енергія Майдану себе вичерпала
Таким чином, на момент президентських виборів 2004 року в антиноменклатурної революції склався свій "порядок денний". Це перехід від олігархії до ліберальної моделі економіки з її чесною конкуренцією та рівними правилами. Розвиток громадянського суспільства через радикальну реформу місцевого самоврядування. І перехід від авторитаризму до парламентської моделі представницької демократії, прозорої й контрольованої суспільством влади.
Однак іще до завершення президентських виборів 2004-го почалася підміна цих революційних вимог. Ті, що прийшли з Майдану у владу, фактично відкоригували "порядок денний" революції задля власних інтересів. У новому вже не було запитів від рушійних сил революції, зате були порожні обіцянки, популізм, спроби перерозподілу власності та інше. Майдан став політичним міфом, яким прикривались інтереси політичних розпорядників революції. Сама революція була проголошена завершеною, а її порядок денний — відкладений на невизначений час. Але найбільш загрозливе — 2006 року почалися намагання дискредитувати політичну реформу й повернути суспільство назад до авторитарної моделі, проти якої й боролася революція. А всі спроби поновити кучмівську вертикаль влади є загрозою реставрації режиму.
На жаль, саме цим займаються зараз політики, які два роки тому були лідерами Майдану. Прикриваючись розмовами про "синій реванш" та загрози, що йдуть від антикризової коаліції, колишні помаранчеві революціонери самі започаткували реставрацію. Такий-от сумний підсумок помаранчевої революції.
Усі процеси, які нібито рушили з місця два роки тому, зараз призупинено. Енергія Майдану себе вичерпала. Але сподіваюся, що відбудеться процес нової консолідації еліт і будуть сформовані нові політичні сили. Вони врахують помилки й уроки помаранчевої революції. І зможуть запропонувати Україні реформістський курс, заснований на трьох китах: міцному самоврядуванні, економічних свободах і парламентській демократії.
6 
1
Коментарі