Політиків очікує випробування смертями

Смерть протестувальника під час розгону акції в Донецьку — не випадковість, а ознака нової політичної реальності. Дедалі більше українців гинутимуть у масових протестах. Провина за це ляже на владу й опозицію. Відповідальність, послідовність і волю політиків вимірюватимуть також і публічними смертями громадян.

Українці, на жаль чи на щастя, ментально не схильні до справжнього насильства в розпалі політичної боротьби. На відміну, скажімо, від більшості південних народів. Однак через реформи Януковича, вкупі з кричущим беззаконням, мільйони співвітчизників стали потенційними радикальними протестувальниками, яким нічого втрачати. Політологи й психологи знають, що до крайнощів спонукає не бідність, а раптове зубожіння людини впродовж нетривалого часу. Наприклад, різке зменшення пенсії або підвищення комунальних тарифів, утрата роботи чи можливостей здобути освіту.

"Регіонали" на чолі з президентом можуть заплатити багатьма життями за свої рішення оптимізувати бюджетні витрати, переглянути кількість пільговиків і виконати вимоги МВФ. Точніше, за прагнення зробити це одночасно із надшвидким самозбагаченням. Або за намагання будь-що прибрати мітингувальників від телекамер чи, скажімо, з очей гостей Євро-2012. А опозиціонери можуть заплатити життями виборців, аби самим не ризикувати й не спалювати мости у відносинах із владою. Так можна зберегти свій бізнес, спокійне життя в елітній Кончі-Заспі.

В історії багато політиків, які пережили й не пережили випробування смертями. Британська прем'єр Маргарет Тетчер не піддалася на вимоги голодувальників, які до смерті протестували проти масового закриття вугільних шахт. За нею залишився імідж позитивної персони, а про проблеми британських шахтарів тепер мало хто згадує. Леонід Кучма не пройшов випробування смертю журналіста Георгія Ґонґадзе. Юлія Тимошенко, яка тепер у тюрмі, вже не пройшла випробування смертю одного-єдиного селянина, вбитого її однопартійцем Лозінським. Тепер черга випробовуватися Януковичу, Тігіпку, Яценюку, Тягнибоку.

А загиблому в Донецьку шахтареві-інваліду можна навіть позаздрити. Він помер справжньою чоловічою смертю: серед побратимів, на майдані, захищаючи свої права. А не в холодній лікарняній палаті, очікуючи на медсестру чи родичів, які везуть на таксі дефіцитні ліки.

×