Після понад дворічного періоду правління Віктора Ющенка напрошується очевидний висновок: усі проблеми чинного президента викликані хибним моделюванням його політики. Зазвичай глава держави реагує на вже існуючі обставини, а не прагне задавати першість у політичних відносинах — до того ж так, щоб усі підлаштовувалися під нього, під його правила й умови.
Прикладом саме такої моделі президентської політики є нещодавнє підписання "Нашою Україною" (фактично Віктором Ющенком) угоди про спільну опозиційну діяльність з Юлією Тимошенко. Насправді це не крок у майбутнє, а, швидше, гасіння пожежі, яка розпочалася ще вчора. Спостерігаючи за очевидним нарощенням стратегічної співпраці БЮТу з Партією регіонів, Віктор Андрійович не мав іншого виходу, окрім як спробувати розірвати цей майже неприхований альянс. Або ж, як мінімум, пригальмувати його. Тобто і цього разу глава держави мусив доганяти. Долучатися до гри, яку розпочали без нього і, найголовніше, фактично проти нього.
Постійна запізніла реакція на події та відсутність перспективної стратегії в президентської команди за два роки призвели до того, що перед Віктором Ющенком виникла низка важливих і доленосних для нього політичних викликів. Президент усе більше стає заручником цих викликів, які щільним кільцем стягуються навколо нього.
Загалом, главі держави потрібен принципово інший підхід до вибудовування своєї політики. Кожен крок має бути безпрограшним для нього самого і стати несподіванкою для опонентів. Класичний хрестоматійний зразок такого підходу — політична реформа, нав"язана Україні за умов очевидної перемоги на майбутніх виборах Віктора Ющенка. Тріумф опозиційного кандидата ще задовго до дня голосування сприймався як стовідсотковий факт. І в цій ситуації адміністрація Кучми започаткувала кардинальні зміни політичної системи, які мали звести нанівець ще не здобуту перемогу Ющенка. "Ви боретеся за цю посаду? Ми зробимо так, щоб вона нічого не вартувала!" — мабуть, саме такою логікою керувалися ініціатори гарно спланованої й доволі грамотно реалізованої схеми. І це лише один приклад, як в умовах сучасної політики можна втримати контроль над ситуацією та передбачити її розвиток у перспективі.
Тільки розкачується Юрій Луценко
Однак сьогодні президентові слід гасити вогнища вже існуючої небезпеки. Вікторові Ющенку як кисень потрібен був союз із Юлією Тимошенко. Таким чином він пригальмовує стрімко зростаючу за темпами співпрацю БЮТу та Партії регіонів. Із другого боку, глава держави відновлює силу свого вето у залі Верховної Ради. Без Тимошенко "антикризовики" його не здолають і не зможуть внести невигідних Ющенкові змін до Конституції.
Ідеальним варіантом для президента буде розірвання альянсу "тимошенківців" із "регіоналами". Утім, найімовірніше, Вікторові Андрійовичу доведеться приєднатися до їхньої гри. Іншого виходу немає. Плани важковаговиків української політики вочевидь передбачають знищення всіх інших. Ідеться, безумовно, про двопартійну систему, третім учасником якої прагнутиме стати президент зі своєю командою.
Попри долучення до дуету Януковича—Тимошенко та підписання угоди з лідеркою БЮТу, яка негайно вимагає виборів, Вікторові Ющенку слід максимально відтягнути час народного волевиявлення. Поки що тільки розкачується Юрій Луценко. Суспільна довіра до нього висока, але три відсотки на можливих весняних дострокових виборах він навряд чи набере. Українська народна партія та Народний рух лише в процесі об"єднання, а про потужний блок правих сил ще й не йдеться. "Народний союз "Наша Україна" швидше мертвий, аніж живий. Його, вочевидь, чекає доля колись могутньої Народно-демократичної партії. Із ким у такій ситуації йти Ющенку на дострокові вибори? Вони главі держави потрібні, бо чинний парламент його не влаштовує. Однак на відміну від БЮТ та Партії регіонів, у яких із підтримкою виборців усе гаразд, команда Ющенка ще не готова до нового виборчого походу.
А все могло бути інакше, якби аналітики думали завтрашнім, а не вчорашнім днем.
3 
1
Коментарі