Парламент Литви заборонив постачальникам газу володіти газотранспортною системою в країні. Продаж своїх акцій ГТС російському "Газпрому" та німецькому "Рургазу" вісім років тому литовці визнали помилкою. Це має стати уроком і засторогою для української влади, вважає керівник енергетичних програм центру "Номос" Михайло Гончар, 46 років.
— Потрібно вчитися на чужих помилках. Зрештою, європейське законодавство вимагає розділяти компанії, що здійснюють видобуток, постачання та продаж газу. Це має робити й Україна, бо ми входимо до Енергетичної співдружності. Проте "Газпром" продовжує тиснути своїм наміром створити з "Нафтогазом" компанію з правління українською ГТС. Сподіваюся, у нашої влади вистачить розуму, щоб усвідомити небезпечність такої пропозиції.
Чим уряд може відповісти на цей тиск?
— Негайним збільшенням видобутку власного газу. Це дозволить скоротити обсяги закупівлі російського палива. Проте швидко наростити видобуток не вдасться. Торік, уперше за останнє десятиріччя, він навіть дещо знизився. Бо не доінвестовані бурильні й геологорозвідувальні роботи.
Які потрібні інвестиції на істотне збільшення видобутку?
— Зараз ми видобуваємо близько 20 мільярдів кубометрів газу на рік. Довести обсяги до 30 мільярдів можна до 2020-го. Це кілька мільярдів гривень інвестицій щороку. У нафтогазовому секторі таких капіталовкладень немає. За теперішньої схеми функціонування сектора і наявності дискримінаційних угод із "Газпромом" усі фінансові ресурси вимиваються. Левова частка йде на оплату імпортного газу і дотування "Газпрому". Решта розподіляється по кишенях чиновників.
У чому тоді вихід?
— У переході до політики залучення крупних європейських і американських компаній у нафтогазовий сектор на умовах угод про розподіл продукції. Тоді вони прийдуть в Україну, щоб розвивати проекти видобутку на наших нафтогазоносних площах. Компанії отримуватимуть свою частку продукції та реалізовуватимуть її на власний розсуд — чи на внутрішньому ринку, чи експортуватимуть.
Питання в тому, щоб реформувати нафтогазовий сектор. Без цього будь-які інвестиції кануть, як у бездонну бочку.
Чи достатні в нас запаси газу, щоб це зацікавило зарубіжних інвесторів?
— За європейськими мірками маємо високі запаси і видобуток. Балансові запаси природного газу оцінюють у сотні мільярдів кубометрів. А перспективні, включаючи сланцеві та метановугільні, — у трильйони тонн.
На потреби населення йде тільки вітчизняний газ. Чому ростуть тарифи?
— Із точки зору реформи відносин у газовому секторі, на лібералізованому ринку газу не повинно бути надто різних цін на імпортоване і власне паливо. Нинішня ситуація аномальна, коли ми платимо зарубіжному монополісту в кілька разів більшу ціну, ніж отримує національний виробник. За таких обставин він не буде розвивати свій видобуток. Тому потрібно спочатку трохи вирівняти ціни. Тоді ми стимулюємо внутрішній видобуток і зацікавимо крупних зарубіжних інвесторів.
Звичайно, будь-яке підвищення тарифів викликає соціальне невдоволення, а влада цього остерігається. Але це треба робити, бо потім доведеться розплачуватися вищою ціною. Крім того цього вимагають міжнародні фінансові інституції.
Можливо, потрібні податкові пільги на видобування газу?
— Безперечно. Масштаб корпоративної економіки "Нафтогазу" такий, що він є і основним платником до бюджету. Компанія перевантажена податками, якщо порівняти її з подібними в Польщі чи Словаччині. Але якщо "Нафтогаз" не реформувати, то будь-які податкові пільги ефекту не принесуть. Вони будуть трансформовані в додаткові прибутки, які через офшорні схеми виллються на рахунки олігархів і корумпованих чиновників. А держава залишиться зі старими проблемами.
А як реформувати?
— Підняття цін на газ не можна вважати реформою. Треба розділити компанії, що здійснюють видобуток, транспортування і продаж енергоносіїв. Тобто "Укргазвидобування", "Укртранснафта" тощо мають стати повністю автономними компаніями, а не дочірніми підприємствами "Нафтогазу". Бо вони заробляють гроші, а він тратить. На інвестиції у проекти розвитку нічого не йде.
4 
1
Коментарі