
Євген Марчук у "Фейсбуку" написав про біду з загибеллю бджіл у зв'язку з неконтрольованою обробкою посівів отрутохімікатами. Виклав і те, як цій біді запобігали в далекі 1950-ті в його рідній Долинівці на Гайворонщині. Мене текст зацікавив як самим фактом і фактажем, так і тим, що такий потужний політик взявся за проблему, яка, на жаль, не хвилює зараз ні президента, ні прем'єра, ні іншу посадову "еліту" наймедовішої країни Європи.
Поки що наймедовішої, бо бджола гине катастрофічними темпами. Хоча боротися з цією трощею щонайпростіше — виходячи з того досвіду, що його навів Марчук. Якщо звичайно, повернути навіть не мізки, а просто макітри в бік проблеми.
Маю досвід спілкування, і доволі тісного, з Євгеном Кириловичем. І мене не дивує його увага до такої, здавалося б, вузької проблеми, як збереження бджільництва — дуже перспективної для України і світу галузі. Для нього немає великих і малих проблем там, де йдеться про людину й державу. Це й висунуло його, професійного філолога й чекіста, на перших порах української незалежності до першої когорти будівничих нашої держави. Пам'ятаю, як у польоті до плютинської "Зорі" Віталій Андрійович Масол, а це був не просто "ходячий комп'ютер", а енциклопедія економіки України, хвалив свого наступника за буквальне вгризання в господарку та фінанси. А значить, в реальну ситуацію і бачення змін у ній, совість у роботі й повагу до людей і їх думки. Це я й сам відчував у спілкуванні. А про совісність — розмова окрема.
Від Бориса Олійника я багато знав, як нібито наглядач від КДБ за ідейною "правильністю" митців-інтелектуалів Марчук допомагав йому рятувати від переслідувань і покарань наші таланти. Серед них — Івана Драча, Євгена Гуцала. Та й у спогадах Івана Дзюби є згадка про Марчукову схильність до доброти в нелегку для нього пору. І згадую розповідь Федора Трохимовича Моргуна. У той час, коли він пішов у Москву на посаду міністра екології СРСР, його колишні соратнички підняли проти нього недостойні провокації. А Євген Кирилович, який не знав Моргуна зовсім, розібрався у ситуації і на бюро обкому, членом якого був як начальник облуправління КДБ, зупинив випади озлоблених зрадників на колишнього принципового першого секретаря обкому й народника.
Марчук був перший із наших міністрів, хто за кордоном спілкувався англійською й німецькою мовою. Він вільно почувається в мистецькому середовищі, грає на піаніно й професійно танцює. І пише. Пише сам, без літнаймитів. Але це — до слова.
Звернення Євгена Кириловича до теми бджіл і меду видає, що і в свої 77 він живе проблемами України. І якби він і такі, як він, не були усунуті заздрісним Кучмою і зрощеним ним олігархатом від керма, Україна не мала б тих проблем, у яких загрузла. Не було б здачі Криму — у 1990-х саме Марчук врятував його від мєшковщини і можливої окупації. Не було б розгулу олігархату й радикалізму в політиці.
Коли 2014 року нависла загроза анексії Криму, Марчук разом з одним зі своїх наступників у СБУ Ігорем Смєшком запропонували виконувачу обов'язків президента Турчинову призначити міністром оборони генерала Радецького. Той, знаючи ситуацію на місці і війська, готовий був і відбив би агресію Росії. Але Турчинов переклав усе на Тягнибока: мовляв, це його квота.
Досвід Марчука новій владі не потрібен. У неї немає рівних йому за масштабом мислення і вмінням діяти в екстремальних умовах. А його поради ця влада неспроможна не те що сприймати, а навіть розуміти. Ну, хто проти нього Гройсман і чи болять йому бджоли? Хто в порівнянні з ним Порошенко чи Турчинов? Чи взяв би Марчук на роботу Реву з Розенком? Запитання риторичні, і в цьому біда. На жаль, ця вся новітня "еліта" розуміється на проблемах держави, як теля на пирогах.
Уважно стежу за участю в політичному житті ще одного аксакала — Олександра Олександровича Мороза. І радію потужності його інтелекту й увазі до конкретики розвитку подій і ситуації в країні.
І скажу так: і Марчук, і Мороз у свої високі літа не човгають навіть ногами, тимчасом як гройсмани й парубії безбожно човгають мізками. Але і в Євгена Кириловича, і в Олександра Олександровича — серце широке, а руки короткі, влади в них немає. Іноді навіть думаю: а чи не згодився б і нам досвід повоєнної Німеччини, яка вручила свою долю немолодому Аденауеру? Бо все, що поки що обіцяли й обіцяють ті, хто кличе жити по-новому, — це сім верст до небес і всі пішки, а Україна сидить як рак на мілині.
Молодість — не вада, як і старість — не вселенський гріх. Та що поробиш, як марчуки, морози і фокіни — розумніші й корисніші Україні за парубіїв, бурбаків і гройсманів, для яких усі кози — в золоті. Варто прислухатися до наших патріархів державотворення, в той час як у гонитві за наживою у нинішніх зверхників паралізується сіра речовина для потреб країни і народу.
Нагадую, що коли в Росії кінця 1990 років запахло дефолтом у результаті експериментів гайдарів, шахраїв і кирієнків, на порятунок покликали "стариків" Євгена Примакова та Юрія Маслюкова — і вони вирвали країну з петлі. Та й перший строк правління Путіна російським Ден Сяопіном був Примаков. Коли йдеться про долю країни, віком не міряються. Важить розум, а не амбіції. Поки що не в нас.
А що в нас? У нас нагнітається протиставлення поколінь. Те, що століттями вважалося неподільним і одвічним колом — єдність батьків і дітей — під знаком боротьби з минулим і під усілякими декомунізаціями піддається остракізму. Тут не завжди навіть випадає говорити, щоб нинішня "еліта" вчилася у старших. Не знаю, чи міг би чомусь навчитись у Анатолія Зленка і Костянтина Грищенка їх спадкоємець на посаді Павло Клімкін. А чи здатен щось перейняти у Євгена Червоненка Володимир Омелян — із його потягом до ненаукової фантастики? Не кажу вже про нещасну економіку, якщо навіть колишній януковичівський міністр Порошенко не здатний був збагнути суть і методику реформ Бендукідзе, не те що вчитися в нього.
Досвід поколінь ігнорується, прогрес сусідів не для нас, а куди ж дорога? І кого з ким?
Адже нові покоління шукають для себе роботу не в нас. Ті, хто не вміє перти плуга, хочуть, щоб його ніхто не вчився перти. Щоб вимерли бджоли і світ не знав, який український мед?
Схоже на те, що проспівав піп свою парафію.
Коментарі