Парламент Молдови обрав президентом країни 63-річного юриста Ніколае Тімофті. Його кандидатуру підтримав провладний Альянс за європейську інтеграцію. За обрання Тімофті проголосували 62 депутати, в тому числі 59 членів фракції чинної коаліції, а також три представника Партії соціалістів. Досі, через бойкот Партії комуністів, урядова коаліція два з половиною роки не могла обрати главу держави. Про наслідки обрання Тімофті розповідає румунський політолог Октавіан Мілевський, 32 роки:
Ніколае Тімофті — досить невідома людина. Як він зумів стати президентом?
- Тімофті донедавна не знали, як політика, а посада, яку він посів, таки політична. Разом з тим, раніше він був головою Верховної ради юстиції — і це зробило його відомим у кишинівських політичних колах. Але публічно його не знали. Здається, саме ця якість "видатного незнайомця" була достатня, і навіть необхідна, умова для того, аби Альянс визначив його найкращим кандидатом на посаду президента країни. Його затвердили і як компромісну фігуру між різними групами впливу всередині самого АЄІ. Поза тим, його асоціюють з проєвропейською позицією Молдови, вважають європеїстом, і це збільшило його шанси серед різних груп. Врешті-решт, прекрасні особисті стосунки з лідером Ліберальної партії, який теж прийшов у політику з судової системи теж вплинуло на остаточне рішення. Практично, останнє слово сказав саме Ґімпу.
Соціалісти Іґора Додона підтримали його, бо мають погану виборчу позицію. Малоймовірно, що вони мали б шанси потрапити до парламента після повторних виборів. Бо потрібно набрати 4% голосів — прохідний бар'єр. Тим більше, що на виборах Партія соціалістів зіштовхнулася б не лише з комуністами, а й новоствореною Партією регіонів, яку очолює ґаґауз Михаїл Формузал. Як вихід з цієї ситуації Додон обрав варіант підтримки провладного кандидата. Бо не хотів повторних виборів.
Тімофті заявив, що в принципі не проти об'єднання Молдови з Румунією. Що він мав на увазі? Будуть якісь кроки в цьому напрямку? Спільні засідання урядів? Перехід на румунський лей?
- А що він міг заявити, якщо його підтримує уніоністська Ліберальна партія! Взагалі ж розмови про об'єднання — це маргінальна тема в Молдові і тим більше у Румунії. Об'єднання не входить до мейнстріму політиків по обидва береги Пруту. Загалом преса з пострадянського простору намагається підживлювати міф про таке об'єднання. Деколи через нещирість, а деколи через банальне неуцтво. Система цінностей Тімофті досить подібна до двох перших президентів Молдови — Мірчі Снеґура та Петру Лучинського.
Щодо спільного засідання двох урядів, воно спізнилося вже щонайменше на рік. Що доводить — внутрішні порядки денні двох країн ускладнюють виконання величавої риторики. Врешті, перехід Молдови на румунський лей — це взагалі неймовірний сценарій. Це не можна було б пояснити, оскільки Румунія сама збирається 2016-го вступити до зони євро, а Молдова має досить відмінну від румунської грошово-фіскальну політику. Така "уніформізація" грошей та податків потребувала б багатьох років та коштувала б мільярди євро. Оскільки сама Румунія сильно залежить від умов кредиту МВФ у розмірі 20 млрд євро, вона не може собі такого дозволити.
Тімофті буде сильним президентом, чи його контролюватимуть Лупу та Філат? Які стосунки він матиме з Басеску та з урядом Унґуряну?
- Найімовірніше, він буде саме таким президентом, яким мусить бути згідно з молдавською конституцією — арбітром, з символічними повноваженнями та представлятиме країну за кордоном. Гібридним дизайном політичної влади скористався режим Вороніна, але його підтримувала парламентська більшість комуністів. Ніколае Тімофті, натомість, - перший позапартійний президент, як він сам і наголошував. Він не зможе маніпулювати системою влади, щоб бути сильним президентом, як Воронін. Важко сказати, чи його контролюватимуть Лупу або Філат, бо їхні партії теж не мають абсолютної більшості в парламенті. АЄІ довів, що може дійти згоди лише тоді, коли задоволені всі частини коаліції. Тімофті — це президент консенсусу.
Доки в Кишиневі буде реальна політична воля до європеїзації і її результати, Румунія матиме дуже конструктивні відносини з Молдовою. Малоймовірно, що новий молдавський президент буде просувати нові проекти. Радше йтиме лінією, протореною попередниками. Обидві країни досі не затвердили енергетичних проектів (як-от газогін Яси-Кищинів) та інфраструктурних проектів (приміром, мости через Прут), на які Румунія має виділити грант у 100 млн євро.
Щодо відносин з румунськими лідерами, то вони вже провели спільне урядове засідання у Ясах 3 березня цього року, і сторони домовились про використання цих коштів. План дій щодо імплементації Стратегічного партнерства передбачає співпрацю в освіті, туризмі, екології, обороні тощо через конкретні проекти.
Що буде зі шляхом Молдови до європейських структур? Чи має шанс Молдова на інтеграцію в ЄС, якщо не розв'яже придністровський конфлікт?
- Зараз інтеграція Молдови має всі шанси прискоритися. Молдова орієнтовно у 2013-му має дістати безвізовий режим з ЄС, а потім у 2014-му — угоду про вільну торгівлю та асоціацію. Зараз Молдова має провести низку реформ у сфері юстиції, побороти корупцію та адаптувати європейські новрми у соціально-економічній сфері. Є надія, що після подолання політичної кризи реформи дістануть друге дихання.
Щодо придністровського конфлікту як перешкоди інтеграції, це перебільшення. Кіпр — позитивний приклад у цьому сенсі. Що більше, Сербія та її проблема з Косово, демонтрують, що випадки самопроголошених територій не є непереборною перешкодою. Так само у випадку з Молдовою. Вона інтегруватиметься до ЄС разом чи без Придністров'я як юридичного суб'єкту всередині молдавської держави. Парадокс — що більше Придністров'я віддалятиметься від Молдови, то певніше вона почуватиметься у своїй євроатлантичній інтеграції. Мотивуватиме це захистом власних кордонів.
Тімофті вже заявив, що зустрінеться з Шевчуком. Яке рішення конфлікту було б найкраще?
- Розв'язання придністровської проблеми — річ віддаленого майбутнього. Ніхто не може гарантувати, що Молдова збереже свою територіальну єдність. Але знаки, які дає Шевчук, досить позитивні. Зараз ми можемо передбачати, що діалог між Кишиневом та Тирасполем найближчим часом посилиться, надто в економіці та на місцевому рівні. Бо призвідники конфлікту знаходяться не зовсім у Тирасполі та Кишиневі. Його не спровокували сторони, а розпалила Москва. Тирасполь теж від цього виграє, бо ЄС може фінансувати його інфраструктурні проекти, якщо він відновить перемовини з Кишиневом.
Найкраще розв'язання — те, яке допоможе самій Молдові інтегруватися до ЄС. Їх багато — що країна стане нейтральна, буде фінський варіант, або ж воз'єднається за сумновідомим планом Козака. Молдова, скільки зможе, виступатиме за кіпрський сценарій. Важливим кроком буде демілітаризація Придністров'я та зміна формату миротворців. Розвиток подій, зокрема призначення Роґозіна представником Росії у перемовинах, не сприятиме конструктивному діалогові.
Які будуть відносини з Україною? Щось зміниться?
- З Україною відносини Молдови ніколи не були погані. Але ніколи й не були занадто добрими. Після розв'язання проблем з кордоном та з селом Паланкою, єдиним клопотом між країнами залишається право на власність окремих економічних об'єктів в Україні. Тобто, ще радянський спадок. Але це питання не політизують, що вже добре. З рештою все лишиться як було. Бо ж обидві країни мають на меті європеїзацію — а це допоможе співпраці. Україна дуже добре співпрацює з Молдовою у межах місії EUBAM, що покращує і відносини обох країн з Брюсселем. Також Україна украй зацікавлена полегшити конструктивний діалог Кишинева та Тирасполя.
Ігор ЛУБ'ЯНОВ
3 
1
Коментарі