1 грудня 1991 року 90,32% учасників референдуму проголосували за Акт проголошення незалежності України.
— Якщо порівняти те, що трапилося 1991-го, з роком 1919-м, то перша разюча відмінність — минуло 20 років, а Україна досі незалежна держава, — каже американський історик Тімоті Снайдер, 42 роки. — Державність удалося захистити.
Другий позитивний момент — з'явилося нове покоління. Кожен українець, молодший 40 років, зріс, зробив себе в незалежній країні. Ті, кому лише 20, — узагалі нічого не пам'ятають про Радянський Союз. Вони звикли до самостійності, сприймають її як щось природне і продовжуватимуть ці 20 років в історії. Але я відзначив би слабкість українського політичного класу. Він, безперечно, вірить у важливість самої державності, але дивиться на неї приватно-фінансовим поглядом. Незалежність приносить йому очевидну вигоду. Щоб зберегти і зміцнити українську державність, потрібно направити державні органи, інституції в правильний бік. Створити новий політичний клас, політиків, що зможуть дивитися в майбутнє, а не лише дбати про власні інтереси.
Українська нація стала незалежною наприкінці століття, в якому винищено її еліту і клас власників. Що змінилося в українцях за останні 20 років?
— Українці весь час драматично змінюються. Хоча, якщо глянути на їхнє ставлення до таких понять, як "демократія", "свобода" чи "верховенство права", то цим вони зовсім не відрізняються від канадців, американців чи, скажімо, бельгійців. Глибокої різниці менталітетів чи способів мислення нема. Але основна відмінність українців — питання дотримання закону. А слабкість верховенства права — головна проблема нинішньої України. Це проявляється і в щоденному житті простих людей, і в стосунках правлячого класу з громадянами. Зрештою, навіть членство в Європейському Союзі — це теж питання верховенства права, а не геополітики, як ви звикли вважати.
Ви хочете сказати, що проблема не завжди в самих українцях?
— Не думаю, що українців можна звинувачувати у недотриманні спільних цінностей. Більша проблема — у стосунках між владою та суспільством. Дуже важко повірити в чесність держави, якщо твоя свідомість довго ґрунтувалася на негативних підставах. І тут маємо замкнене коло: щоб Україна просувалася, люди мають повірити в державу, але лише люди, які в це вірять, можуть таку державу забезпечити.
Як українцям розв'язати питання спільного погляду на історію? Потрібно створити спільний історичний міф?
— Україна має найцікавішу історію в Європі. Особливо — у ХХ столітті, дуже складну й заплутану. Її важко спростити до якоїсь одної оповіді.
Вважаю, що часи складання національних міфів відходять у минуле. Замість міфу Україні більше потрібне національне спілкування. Обговорення, в якому кожному дозволяють висловити свою точку зору. Відкриті архіви, щоб кожен історик і простий громадянин міг вільно прочитати про все, що відбувалось у важкому для країни минулому. Під час такого обговорення виникнуть нові ідеї, що приваблять більшість або й приведуть до порозуміння всередині нації. Неможливо в сучасному світі, а тим більше в Україні, диктувати єдиний національний міф. Ваша країна потребує кількох поколінь терапії вільним обговоренням, допоки виникне узгоджений погляд на минуле.
Дехто каже, що набагато простіше просто розділити Україну...
— Але який у цьому сенс? Можна розбити будь-яку національну історію на частини. Скажімо, американську: одну — для Півдня, іншу — для Півночі, третю — для афроамериканців, четверту — для білих. Або взяти Галичину і виписати одну суто галицьку історію й іншу — українську. Хоч скільки її розділяй, однаково будуть різні думки, дослідження, погляди, дискусії.
Альтернатива — це не ділити історію на кілька, бо не можна мати декілька минулих водночас, "націоналістичних" чи "сталінських". Треба дійти до відкритого національного обговорення минулого.
1 
1
Коментарі