Колишній посол України в США, Канаді та Ізраїлі Юрій Щербак, 73 роки, вважає, що ефективним для усвідомлення світом трагедії Голодомору було б виробництво голлівудського фільму.

Чому Україні так важливо якомога ширше визнання у світі Голодомору саме геноцидом українського народу?

— У цьому є великий історичний, політичний та юридичний сенс. Багатьма країнами Голодомор визнається як злочин проти українського народу. Та коли йдеться про п"ять-сім мільйонів невинних жертв, про підрив цілого генофонду української нації, то потрібні суворіші юридичні терміни. Визначення геноциду ООН дала ще 1946 року — це дії проти національних, релігійних та етнічних груп. Та в Україні фактично маємо справу з геноцидом не лише за національною, але й за соціальною ознакою. Сталіну потрібно було знищити саме українське селянство. Сьогодні дослідники різних країн сперечаються щодо термінів. Тому Голодомор визнаний приблизно у 40 країнах світу: в декотрих як геноцид, у деяких як злочин із боку сталінського режиму.

До речі, за радянських часів західна спільнота знала більше про Голодомор, ніж ми. У Німеччині, Фінляндії з"являлися фото, книги. Та певний час світ боявся мати справу зі сталінським режимом і не виносив інформацію на поверхню. Були й інші причини. В Італії книга про Голодомор вийшла ще за часів Беніто Муссоліні. Та він не хотів роздмухувати цю справу, хоча й був ідеологічним супротивником комуністичного режиму. Просто тоді італійські військові кораблі заправлялися пальним у радянських портах. Та й німці не піднімали цю проблему, бо хотіли продавати свої товари в Радянському Союзі.

Як оцінюєте спрямовані на визнання Голодомору геноцидом зусилля української дипломатії?

— Українські дипломати зробили багато. Усі ці визнання — їхня заслуга. Із кожною країною працювали окремо: зустрічалися з керівництвом, парламентаріями. Та не лише президент чи дипломати повинні рухати цю справу. Могли б долучитися наші відомі спортсмени й актори. Має існувати так звана народна дипломатія. Треба організовувати виставки, писати та перекладати книги, юридично обґрунтовувати термін "геноцид".

Наскільки ефективним було б виробництво художнього голлівудського фільму про Голодомор?

— Він мав би сильний ефект. Та голлівудських режисерів і сценаристів треба зацікавлювати. Для цього потрібно їхати до Голлівуду, проводити переговори. Та й серіали були б ефективніші за фільми. Можна було б узяти історію окремої української родини, показати всю драматургію. Це було б зворушливо.

Загалом, Україна мала б запрошувати до себе за власний рахунок провідних іноземних журналістів. Так роблять усі країни — влаштовують ознайомлювальні поїздки. От напередодні нинішніх роковин треба було запросити оглядачів провідних американських, канадських газет. А так ці кореспонденти, сидячи в московських бюро, переспівують російську пропаганду.

Наскільки важливою є щирість у вшануванні пам"яті жертв Голодомору в самій Україні — скажімо, якщо порівняти з річницями Голокосту в Ізраїлі?

— Аналогії з Ізраїлем тут дуже натягнуті. Хоча б тому, що трагедія єврейського Голокосту ще 1945 року стала предметом розгляду державами світу та міжнародними організаціями, такими як ООН. Україна ж — нація запізніла. Ми навіть запізно творимо державу — потрібно було робити це на початку минулого століття. Так утворювалися Угорщина, Словаччина. Та й питання Голодомору ми підняли занадто пізно — у 1989 році. І почав це не президент країни, а жменька українських письменників.

Росія спекулює на цьому питанні

Так, сьогодні потрібно демонструвати світові щирість. Хоча робити це треба було одразу після проголошення Україною незалежності. А тоді руки не доходили. Незважаючи на те, що українські дослідники вже мали серйозний матеріал.

Який досвід Ізраїлю в донесенні світові інформації про Голокост могла б використати Україна?

— В Ізраїлі є потужний Інститут національної пам"яті, вражаючий музей. Про ці події розповідають у школах, створено спеціальну систему виховання. Знято десятки голлівудських фільмів та серіалів, де задіяно найкращих голлівудських акторів. Є велика бібліотека Голокосту. Навіть у Вашингтоні є величезний музей Голокосту, на створення якого було виділено 180 мільйонів доларів. Там унікальне технічне оснащення. Туди щодня приїжджають американські школярі.

Чому ж Ізраїль не поспішає визнавати Голодомор геноцидом українського народу —  побоюється певного "суперництва" між Голодомором та Голокостом?

— Жодного суперництва немає. Ізраїль визнає Голодомор трагедією, проте називати це геноцидом не поспішає. Причина в тому, що країна повністю зациклена на своїх внутрішніх справах, на єврейському питанні. Прем"єр-міністр Шимон Перес якось під час нашої розмови сказав, що Ізраїль — регіональна держава. Усі її інтереси полягають у захисті прав єврейського народу.

З іншого боку, на Ізраїль сильно впливає Росія. Разом із США вона намагається допомагати у вирішенні палестинсько-ізраїльських протиріч, установити мир на Близькому Сході. Тому Ізраїль не хоче конфронтувати з Москвою. Можливо, російська дипломатія дала зрозуміти, що визнання Голодомору в Україні геноцидом розцінюватиметься як антиросійська акція.

А США?

— Америка юридично не визнала Голодомор геноцидом не тому, що боїться Росії. У Штатах побоюються, що нащадки афроамериканців та індіанців, яких свого часу знищували янкі, теж вимагатимуть визнання факту геноциду вже проти їхніх народів. Для США це питання досить дратівливе та делікатне.

Нещодавно американський Конгрес мав прийняти резолюцію з визнанням геноциду вірмен із боку турків. Та адміністрація президента Джорджа Буша виступила проти — через ті ж причини. Тому ухвалення резолюції відклали на невизначений термін.

Чи варто Росії боятися визнання Голодомору геноцидом із боку ООН?

— Визнання Голодомору геноцидом не може бути використане проти Росії. Їй нічого боятися. Комуністичні діячі України служили сталінському режиму, тому підписували злочинні накази проти своїх людей. Сьогодні Росія спекулює на цьому питанні, переслідуючи суто політичні цілі — поглибити відчуження між нашими народами. Це політичне покарання України з боку Росії за незалежний курс держави, за наші кроки до Європи.

×