Директор представництва Інституту Дж. Кеннана Ярослав Пилинський, 48 років, каже, що років за 10–15 в Україні нікому буде працювати.
Чи грає ще людина якусь роль у цьому глобалізованому світі?
— У ХХІ столітті основним фактором розвитку є саме людина, а не доступність природних ресурсів чи інші чинники. Про це свідчить бурхливий розвиток таких бідних на ресурси країн, як Японія чи Сінгапур. Натомість багаті в цьому відношенні держави — такі, як Росія чи до недавнього часу Китай — залишаються позаду загального світового економічного розвитку.
Та й "американське диво" 1970–1980-х років, коли США зробили колосальний відрив від інших країн, пов"язане саме з людським фактором. У Сполучені Штати тоді емігрували багато вчених і талановитих людей, у тому числі з Радянського Союзу та Європи.
В Україні цінують талановитих людей?
— Україна залишається в цьому сенсі правонаступницею СРСР. Тоді вважалося, що людина нічого не варта. Наслідки пострадянського мислення спостерігаємо й досі. Віктор Ющенко під час президентської кампанії 2004 року обіцяв створити п"ять мільйонів робочих місць. Де вони? Натомість бачимо, як населення стягається до Києва та інших великих міст, бо в малих і середніх не розвивається ні інфраструктура, ні виробництво. Не будують дороги, не модернізують житлово-комунальне господарство. Годі вже казати про українське село.
Люди їдуть не лише у великі міста, а й за кордон...
— При еміграції держава втрачає найталановитіших і наймобільніших. Тих, які становлять її "золотий запас". Бо зважуються на виїзд із країни найсильніші й найсміливіші, які потрібні тут.
Така держава програє іншим. От нині найуспішнішою є Австралія — країна суцільної еміграції. За нею йдуть Канада й США. Бо вони збирають у себе найкращі кадри, здатні розвиватися й розвивати державу.
Скільки наших співвітчизників нині працює за кордоном?
— За даними Інституту демографії, порядку 2,5–3 мільйони. Для України це багато при 45 мільйонах населення. Це — 15 відсотків нашого трудового потенціалу. При тому, що маємо високі темпи старіння суспільства.
Хто переважно виїжджає?
— У Західну Європу їдуть переважно жінки віком від 40 до 60 років. Чоловіки більше до Росії —працювати водіями чи будівельниками, робітниками на нафтопромисли Західного Сибіру. До Америки, Канади, Австралії виїжджають, щоб залишитися назавжди. До Європи та Росії — в основному заробити грошей й повернутися.
Взагалі з України "вимиваються" спеціалісти усіх професій. Бо переважно спочатку їдуть на некваліфіковану роботу. Але ті, хто має кращу освіту й підготовку, сподіваються дорожче продати свої мізки та робочу силу.
У Сальвадорі й Коста-Ріці фактично не залишилося чоловіків
За роки незалежності Україну залишили біля 1000 кандидатів і докторів наук. Підготовка одного ж кандидата в США коштує близько 100 тисяч доларів, доктора — до 500 тисяч. Тобто наша держава зробила, образно кажучи, колосальні інвестиції в країни Заходу. Це мільярди доларів! Нам же залишилася деградація системи освіти, бо виїхали кращі викладачі й науковці.
Скільки заробляють наші заробітчани в Європі?
— У середньому 1000–1200 євро. З них приблизно половину витрачають на проживання, решту відправляють в Україну сім"ям і родичам. Це — один із позитивних факторів еміграції. Адже держава щороку отримує від своїх заробітчан суму, співмірну з 20–25 відсотками валового внутрішнього продукту. Це майже 30 мільярдів доларів. Але з іншого боку, все більше втрачає через те, що ці люди не працюють тут.
Еміграція з України ще зростає?
— Нині вона стабілізувалася. До того ж через економічну кризу збільшення робочих місць не буде — скоріше скорочення. Але водночас тільки 40 відсотків населення України задоволено роботою, місцем проживання та рівнем життя. Решта так чи інакше налаштовані на зміну роботи й місця проживання. Тобто на міграцію чи еміграцію.
А скільки заробітчан повертається?
— Доки дуже мало. І чи повертатимуться надалі, залежатиме від економічної ситуації як у західних країнах Росії, так і в Україні. За опитуванням Львівського університету, 55 відсотків людей в західних областях відзначили, що серед членів їхніх родин, знайомих і друзів є такі, що виїхали за кордон на постійне місце проживання.
Що треба зробити, аби зменшити еміграцію?
— Влада має створити відповідні умови. Прийняти нове трудове законодавство, полегшити отримання дозволу для ведення малого і середнього бізнесу.
У США нове підприємство можна відкрити протягом трьох днів. При цьому на три роки воно звільняється від податків. Тому й їдуть із усіх усюд до Америки — там легко знайти спосіб застосування своїх сил. Держава створює для цього умови.
Яке місце займає Україна в рейтингу еміграції?
— Ми належимо до країн середньої еміграції. Буває гірше. Он у сусідній Молдові більше половини населення працює за кордоном. У Сальвадорі й Коста-Ріці фактично не залишилося чоловіків.
Але в нас велика кількість пенсіонерів, а народжуваність низька — 1,37 дитини на жінку дітородного віку. Це нижче порога відтворюваності нації.
Інша проблема — молодіжний алкоголізм. Пиво й горілку можна купити на кожному розі цілодобово. Через 10–15 років нинішні підлітки стануть повноцінними громадянами. Як вони працюватимуть, коли вже зараз є алкоголіками?
А тим, кому нині 50 років, нікому буде платити пенсію. Це питання національної безпеки й дуже серйозна проблема, яку ніхто не хоче бачити.
2 
1
Коментарі
1