Міністерство культури поміняло керівників кількох провідних музеїв країни.
Національний Києво-Печерський історико-культурний заповідник тепер очолює не Марина Громова, а колишній заступник міністра культури Вікторія Ліснича. Літературознавець Дмитро Стус керує Національним музеєм Тараса Шевченка замість Наталії Клименко. Колишній заступник голови Державної служби туризму і курортів Дмитро Заруба замінив Павла Федаку на посаді директора Національного музею народної архітектури та побуту в Пирогові. Посада керівника Національного заповідника "Софія Київська" вакантна після звільнення Нелі Куковальської.
— Звільнення торкнулися найуспішніших музеїв, за якими Україну пізнають у світі, — каже перший заступник голови Українського товариства охорони пам'яток історії та культури Микола Пархоменко, 67 років. — Києво-Печерська лавра стоїть першою в списку світової спадщини ЮНЕСКО. Чув, що її хочуть передати у власність Московському патріархату. Тоді всі музеї, розташовані на території Лаври, будуть орендувати приміщення в монастиря. А національний заповідник виявиться непотрібним. Адже він не може існувати на базі приватного майна.
Які ще можуть бути наслідки від цих кадрових змін?
— Потерпатимуть колективи музейних закладів. Нові керівники почнуть з кадрових ротацій і перестановок, а працівники чекатимуть своєї долі. Бо якщо директора змогли посунути, то кризовий менеджер може покласти око на будь-яку посаду.
Незговірливість директорів, які є авторитетами у світі й мають принципову позицію, — ось головна причина звільнень. Нинішня влада впроваджує нові підходи до обліку й оцінювання музейних фондів. Хоче зробити їх матеріальними активами держави, подібними до золотовалютних резервів. Тоді їх можна буде пустити в економічний обіг: включити в дохідну частину бюджету, зробити предметом застави по кредитах чи виставляти на продаж. Так робили в 1920-ті в Радянському Союзі. На подолання розрухи й голоду тоді було витрачено багато музейних скарбів.
Цю тему вже піднімали кілька років тому, але провідні музейні фахівці виступили проти. Бо це відкриває шлюз для продажу й приватизації унікальних колекцій і музеїв. Найбільше це загрожує музею народної архітектури й побуту в Пирогові. Останнім часом приватні інвестори пропонували його керівництву фінансові вливання в обмін надання земельних ділянок для комерційної діяльності. Тоді музей мав би перетворитися на парк розваг типу "Діснейленду". Припускаю, що після зміни керівника ця ідея отримає друге дихання.
Міністр культури Микола Кулиняк заявив, що музеями мають керувати не музейники, а менеджери. Це правильний підхід?
— Директор Києво-Печерського заповідника Марина Громова чи Неля Куковальська із "Софії Київської" були гарними господарниками. Тому закиди в їхній низькій управлінській кваліфікації не справедливі. З іншого боку, світова практика свідчить: музейні заклади не можуть бути самоокупними. Державне фінансування в нас скупе: вистачає на зарплату та комунальні послуги. А платня музейних працівників найнижча в країні. "Софія Київська" чи музей у Пирогові ще можуть щось заробити на відвідувачах, а інші — ні. Займатися реставрацією рухомих і нерухомих пам'яток, виставковою діяльністю, поповненням фондів і колекцій — жоден музей самотужки не потягне таких програм. Так, у цих закладах мають працювати менеджери, які займалися б господарством, залученням коштів. Але очолювати їх повинні музейники.
Якщо ж міністрові захотілося замінити музейників на менеджерів, то варто було оголосити конкурси. Хай би й директори, які керували закладами досі, представили свої програми. До речі, усі звільнені працювали за контрактами, тож звільняти їх до закінчення терміну повноважень не мали права.
Директори щось порушили, якщо їх звільнили?
— Проводили перевірки, працювали ревізори Контрольно-ревізійного управління. Принципових порушень, які тягли б за собою звільнення, не виявили. Чітких пояснень нема. Це наша, суто українська ситуація. Важко уявити, щоб влада Франції чи Росії без пояснень суспільству звільнила директора Лувру або Ермітажу.
Заміни директорів пояснюють іще необхідністю краще підготувати музеї до Євро-2012.
— Наївно думати, що новий керівник за чотири місяці до початку чемпіонату перебудує музейну роботу так, щоб задовольнити потреби європейців. До того ж вони приїдуть дивитися футбол, а не ходити по музеях.
Коментарі