Ексклюзиви
Четвер, 02 серпня 2007 17:58

Ми самі себе провінціалізуємо

Автор: малюнок: Володимир КАЗАНЕВСЬКИЙ
 

Недільний вечір приніс одразу два смутних враження, й обидва мали, сказати б, електронне походження. Одне прийшло з телебачення, друге — з Інтернету.

Телеканал "Київ" показав класичний фільм Іштавана Сабо "Мефістофель" (1981) за однойменним романом Клауса Манна (1936) — про німецького інтелектуала, який "еволюціонує" від лівих поглядів до активної співпраці з нацистами. Усі враження від блискучого фільму були, на жаль, знівельовані відчуттям огиди, що його викликав так званий "український" закадровий переклад. І проблема не лише в тому, що він був зроблений явно не з оригіналу, а з російської копії. Він ще й ряснів незліченними русизмами. А щоб зробити паскудну річ ще паскуднішою, актори, які озвучували фільм, додавали до цих русизмів ще й свого російського акценту й російських граматичних форм.

Апофеозом маразму стали монологи ґетівського Мефістофеля, що їх виконує головний герой фільму. "Перекладачі" не стали себе утруднювати пошуком української версії "Фауста" (конгеніально перекладеної Миколою Лукашем). Вони просто переказали кострубатою прозою російський переклад Пастернака, остаточно переконавши недосвідчених глядачів, що нічого путнього українською мовою відтворити не можна і що мають абсолютну рацію всі ті українофоби, які запекло протестують проти дублювання фільмів по-українськи.

Друге розчарування я пережив того самого вечора, переглянувши власну статтю в Інтернеті і не знайшовши в ній фрази, яка видавалася мені важливою: "Віртуальна реальність, сконструйована у Москві (й тиражована з дня на день нашими дебільними журналістами), має шанс нарешті остаточно матеріалізуватися". Згадка про "журналістів" із тексту кудись поділася — колега-редактор, видно, не захотів ображати колег-журналістів неприємним для них епітетом. Хоча, за бажання, епітет можна було зняти чи замінити. Суть послання від цього би не змінилася, бо полягало воно в деконструкції сконструйованої в Москві пропагандистської формули "близьке/далеке зарубіжжя" та покладанні відповідальності за бездумне тиражування цього терміну саме на наших журналістів.

Бо московські журналісти на те й московські, щоб обслуговувати інтереси своєї країни так, як вони їх розуміють. Але коли українські журналісти через недоумство роблять те саме, — часто на шкоду інтересам країни власної, то це інакше як недоумством назвати годі. Адже не може освічена, наділена логікою людина не розуміти, що формула "близьке/далеке зарубіжжя" має насамперед ідеологічний, а не суто географічний характер: Польща й Фінляндія не лише для нас, а й для Росії "ближчі" від Киргизії чи Таджикистану. Проте на ці країни Кремль (поки що) не претендує, отож і до "близького зарубіжжя" їх не зараховує. Бо йдеться не про географію, а про геополітику: "близьке зарубіжжя" — це те, що Москва вважає своєю законною сферою впливу, незаперечним ареалом неоколоніального домінування.

Коректніше вживати нейтральну формулу "Друга світова війна", а не сталінську "Велика Вітчизняна війна"

І коли українські мас-медіа бездумно, наче папуги, повторюють цю московську (москвоцентричну!) формулу, визнаючи Казахстан із Узбекистаном своїм "близьким" зарубіжжям, а Польщу з Угорщиною — "далеким", то вони тим самим зміцнюють у головах читачів височезну стіну, яка розумово відгороджує їх від Європи — нашого реального "близького зарубіжжя"! І водночас запаковують Україну, на радість кремлівським "політтехнологам", у "Євразію", в СНД, в цивілізаційно відсталий і безперспективний простір, який мав би насправді стати для нас зарубіжжям "далеким". Фактично наші мас-медіа накидають українцям російську імперську, неоколоніальну точку зору на себе самих, на світ і своє місце в ньому.

Журналістське невігластво, розумові лінощі й професійний дилетантизм є тією проблемою, якої ми не повинні замовчувати з міркувань облудної цехової солідарності. Надто багато непрофесійності ми подибуємо в наших мас-медіа кожного дня. І надто часто ця непрофесійність призводить до серйозних ідеологічних наслідків. Згадаймо хоча б, як бездумно торік заковтнула більшість наших ЗМІ пропагандистську формулу "антикризова коаліція" і заходилась, як папуга, її повторювати — без жодних тобі лапок чи примітки "так звана". Згадаймо, як покірливо заковтнули наші мас-медіа ефесбешну пропагандистську формулу "чеченські бойовики" на позначення чеченських повстанців, хоча саме "повстанцями" називають їх міжнародні ЗМІ. І так, власне, мусило б бути й у нас, якщо дивитися на ситуацію об"єктивно, а не по-кремлівськи.

Згадаймо, зрештою, й ті безглуздя, які проробляють наші мас-медії зі сталінською формулою "Велика Вітчизняна війна". Я не кажу тут про те, що далеко не всі українці вважали і вважають Совєтський Союз своєю "вітчизною". А отже куди коректніше було б уживати нейтральну формулу "Друга світова війна", прийнятну для всього населення. Ще гірше, однак, що наші совєтизовані журналісти навіть до Анджея Вайди підступають із подібними запитаннями: як це ви, пане режисере, прийшли до теми Великої Вітчизняної війни у своєму фільмі "Канал"? І до Кшиштофа Зануссі — з тим самим. Поляки лише всміхаються: ну що, мовляв, візьмеш із совків?.. "Ми цю війну так не називаємо", — поблажливо каже Зануссі. Але невже журналісти чільних українських газет і телеканалів не годні самі збагнути елементарних речей?!..

Ось, до прикладу, один із них переповідає сюжет французького фільму: дія, мовляв, відбувається наприкінці 30-х, закохані живуть у Парижі і не підозрюють, що ось-ось почнеться Велика Вітчизняна війна. Інший розповідає довірливим читачам, що в сьогоднішньому німецькому кіно домінують, виявляється, дві теми — падіння Берлінської стіни та Великої Вітчизняної війни?

За всім цим криється те саме явище, що й за халтурним перекладом "Мефістофеля" та багатьох інших книжок, п"єс і фільмів, — провінціалізм, нутряна совкова віра, що в нас, у Хохляндії, зійде й так. Імперія ж насправді не в Москві, і провінція — не в Києві. Усе воно — в наших головах. Точніше — у безголів"ї.


Зараз ви читаєте новину «Ми самі себе провінціалізуємо». Вас також можуть зацікавити свіжі новини України та світу на Gazeta.ua

Коментарі

8

Залишати коментарі можуть лише авторизовані користувачі

Голосів: 1627
Голосування Хто нині найкращий футбольний тренер світу?
  • 1) Хосеп Гвардіола
  • 2) Юрген Клопп
  • 3) Максиміліано Аллегрі
  • 4) Дієго Сімеоне
  • 5) Дідьє Дешам
Переглянути
Погода