Уперше повертаюся з Грузії в Україну, і неприємно почуваю себе іноземцем на рідній землі. Бо прохання передати водієві маршрутки гроші "за двоих" у Києві сприймаєш зовсім не так, як у Тбілісі, де в розмові з чужаком легко перейдуть із рідної на російську. А ні — то на англійську чи французьку.
Однак є у Грузії й чимало "нашого". У крамницях і супермаркетах не лише артемівська сіль, "рошенівські" цукерки чи обухівський туалетний папір, а й цілі батареї української горілки. Вулиці в містах покручені не менше, ніж у Чернівцях чи в Одесі. І на спроектованих під кінні екіпажі дорогах намагаються роз"їхатися три-чотири "мерседеси". При цьому кожен водій упевнений у своїй правоті. Крислаті платани вздовж вулиць такі ж тінисті, як і наші липи та каштани. А під ними на лавках студенти так само п"ють пиво. Щоправда, без паперових пакетів і не криються від поліції.
— Дозволено і вино пити, але з горла — це моветон, — каже мій новий приятель Артем. Він вірменин, але називає себе грузином, бо у Тбілісі живе 36-й рік — змалку. Спілкуємося російською. Його грузинський акцент веселить мене так само, як і його — мій український.
На фронтонах кількох будинків у Тбілісі можна побачити радянську символіку. Велика металева п"ятикутна зірка вінчає шпиль будівлі Академії наук. Артем каже, що зірки і московський час, за яким живе країна, — це формально все, що залишилося з радянського.
Зірки і московський час, за яким живе Грузія, — це формально все, що залишилося з радянського
— Російську мову у школах вивчають як іноземну, — пояснює. — Ну, бо треба знати, що проти тебе замишляють недоброзичливці і спілкуватися з тими, хто не володіє грузинською. Між собою — виключно рідною розмовляють. Учать англійську і французьку, щоб бути успішними в Європі. А рідна мова врятувала наш народ. Вона сцементувала нас не менше, ніж останні війни. А може — і більше, бо інакше б ми не перемогли.
— Може, не програли?
— Ні — не перемогли. Ми не говоримо про поразки. Перший тост за столом — гамарджос! — за перемогу. Не за День перемоги, а за саму перемогу.
— А за Сталіна підносять тости?
— Може, у Горі, де він народився, і підносять. Там його рідна домівка, а на центральній площі пам"ятник — як великому земляку. Як кат він має стосунок лише до Радянського Союзу — цього і дітей учимо, щоб пам"ятали. І його політику на відрив Абхазії й Осетії від Грузії йому ніхто не пробачить. Зрештою, пам"ятник перенесуть із тої площі в музей. А яке родове відношення Сталін має до України, що ви йому пам"ятники ставите?
— Комуністи ставлять, не українці.
— Та ні, люди ставлять.
2 
1
Коментарі