Теза, що революція може відбутися лише один раз, є відвертою дурницею. Кожен більш-менш притомний історик скаже, що в різні часи й у різних кутках нашого континенту, протягом декількох десятків років, відбулися дві англійські (1640-1680), чотири французькі (1780-1870), три російські (1905-1917) та інші революції. Зараз мало хто пам'ятає, що деякі лідери, яких під час Арабської весни усунули від влади, самі прийшли до тої влади якісь 30-40 років на хвилі тодішніх революцій. Як колись співали у радянські часи: "Есть у революции начало, нет у революции конца".
Якщо історію як процес можна порівняти з течією ріки, то революції є як повені, коли вода нищить береги, піднімає з дна все, що там залежалося. Революції порушують старий баланс, який уклався у суспільстві — а щоб настала нова суспільна рівновага, має пройти довший час. Часом вир, піднятий революцією, закінчується мирно, а часом це вимагає аж декількох революцій.
Події в Єгипті поки що важко назвати революцією. Адже революція — це радикальна зміна влади. А там цього немає. Те, що зараз відбувається у Єгипті, колись добре описав Алексіс Токвіль: певні країни вступають у погану революційну залежність у тому сенсі, що кожний новий революційний уряд гірший за попередній. Тому революції можуть тривати доти, доки не дійде до якоїсь кращої розв'язки — як от у так званій "славетній" англійській революції 1688 року. Або доки всі не змучаться, як це сталося у колишній Російській імперії 1920 року після семи років безкінечної війни та революції, і згодяться на "менше зло", яким тоді виглядали більшовики.
В Україні дається взнаки загальна змученість і депресія. Не можна надіятися, щоб народ бунтував щогодини, щомісяця чи щороку. Помаранчева революція не була першою. Їй передував крах комунізму у 1989-1991 роках, який на свій спосіб теж був — ще й великою — геополітичною революцією. Але ані 1991-й, ані 2004-й не приніс українцям відповіді на їхні очікування. І тоді, і тоді лідери революції нам обіцяли життя у нормальній країні з нормальними європейськими стандартами. Тому українці мають усі підстави для змученості, розчарування й депресії. Чи випливає з цього, що в Україні не буде нової революції? Не беруся прогнозувати достеменно, але вважаю, що шанси на нову революцію дуже високі.
Революція — це не те, що відбувається з якоюсь регулярністю, як, до прикладу, схід чи захід Сонця, чи затемнення Місяця. Революція — це як затор на дорозі: вони стаються часто, але їх важко спрогнозувати. Як на мене, Україна дійшла до тієї ситуації, коли через "покращення" загроза нового корку стає все більшою. Ми мали багато поганих урядів, але жоден із них не був такий зажерливий і ненависний. А в той же час абсолютно безпорадний, коли йдеться про розв'язання реальних проблем, що стоять перед країною.
Революції можуть початися в одній країні, але рідко одною країною обмежуються. Ріка, коли виходить із берегів, нищить усе на своїй дорозі, а не лише на якомусь відтинку. Є регіональні, а є глобальні революції. Так звана "Весна народів" 1848 року охопила весь європейський континент від Парижа до Львова. Студентська революція 1968 року відбулася в університетських кампусах від Лос-Анджелеса й Нью-Йорка до Парижа, Варшави й Токіо. Падіння комунізму зрезонувало не лише в СРСР й так званих "країнах народної демократії", а навіть у Китаї. Помаранчева революція була однією у ланці "кольорових революцій", які пройшли від Сербії до Киргизстану й Лівану. "Арабська весна" охопила майже весь арабський світ. А каталізатором її став такий на перший погляд незначний епізод, як самоспалення дрібного підприємця в Тунісі, доведеного до відчаю корупцією і постійним приниженням гідності.
Величезні корки стаються через те, що заглух мотор в одній машині, або що її водій повернув не в той бік. Тому я не виключаю можливості, що каталізатором в українському випадку може бути щось таке, що станеться в Росії чи Білорусі. Путін боявся помаранчевої революції, бо справедливо вважав, що вона може перекинутися на його територію. Тому він робив усе, щоб знешкодити цю загрозу в Росії та нашкодити "помаранчевій владі" в Україні. З іншого боку, цілком можливо, якщо в Україні станеться нова революція, то вона не конче Україною закінчиться. Як бачимо, у Росії за останні роки росте опозиція до Путіна, і відчувається змученість росіян його владою.
Те, що маємо зараз, — революції й контрреволюції — є наслідком того, що не було доведено до кінця 1991 року. У нас ще не "вляглося" від падіння комунізму. Може пройти ще довгий час, доки ми досягнемо нового суспільного балансу. Тому на ситуацію, яка є зараз в Україні, Росії чи Білорусі, я би не дивився як на щось стале. Не виключено, що ми на порозі нових великих змін.
2 
1
Коментарі