— За станом здоров'я ми хворі й неврастенічні, бо живемо у прокомуністичній і націоналістичній ностальгії, — розповідає про ідеали українців соціальний психолог Олег Покальчук, 55 років.
— Наші правителі шукають національну ідею. Для них це така собі велика червона кнопка, на яку натиснеш — і люди мобілізуються на твою користь, усе загомонить, тобі понесуть гроші. Насправді в часи незалежності за кожен відгук на заклик ми отримували дулю. Суспільство не готове вкладати емоційну, фінансову, моральну енергію в самі заклики.
Для українців гасла — це тло, не більше. Дією людей рухає мотив. Джерелом мотиву є саме життя. Людина бачить тих, хто своїми діями досягає успіху, й повторює це. Українці ж бачать, що злодії та пройдисвіти живуть на кілька порядків краще.
Українці — індивідуалісти без розуміння особистої відповідальності за свої дії, збитки й вигоди від них. Нам важливо гарно називати себе. Таке марнославство — дуже по-українськи. Я колись викладав в інституті. Тепер він гучно називається університетом, хоч якість освіти не змінилася. За кількістю професорів та академіків наше суспільство одне з найбільш "учених". Ми любимо вишите нагородами життя. Медальки й ордени стали нам замінником вишиванки. Українець ментально не може виїхати із села, навіть живучи в місті.
1917 року селяни раділи отриманій землі, бо хотіли стати поміщиками. Перше, що вони почали робити — не давали іншим поміщикам сіяти й збирати врожай. Нині ідеальний образ української мрії — сучасний поміщик. Наша заздрість символізована президентським маєтком "Межигір'я". Але якщо поміняти людей місцями, ніхто не віддасть своє "Межигір'я". У цьому сенсі американці чесні перед собою, бо кажуть: "Ми — суспільство споживачів, а духовність посідає своє місце згідно з Конституцією". Ми ж брешемо, що на першому місці в нас духовність, матеріального нам не треба. Хоча ми суспільство не просто споживачів, а жадібних споживачів.
Коли люди говорять одне, а думають і діють інакше, за це завжди доводиться платити. Нашу філософію змінить економічна криза. Доведеться затягувати пояси, а це вплине на свідомість. Ми почнемо називати речі своїми іменами.
6 
1
Коментарі