Рік тому в цей день також пішов сніг. Здається, 22 листопада 2004 року на Майдані було приблизно стільки ж людей, як і минулого вівторка. І хотіли вони того ж самого, що й тепер: свободи, демократії, впевненості у майбутньому.
Рік тому і на сцені були нібито ті ж самі обличчя. Вони так само красиво промовляли. Тоді їм вірили, майже боготворили. Бо зі сцени говорили про майбутнє країни. Якою буде вона без напівавторитарного режиму, як мусить розвиватись і в якому напрямі йти, які європейські горизонти перед нами відкриються, як держава ставитиметься до своїх громадян. Усвідомлення, що люди на сцені чітко бачать подальший розвиток країни, було саме тим, чого потребували люди на Майдані. Віра у майбутнє, у добробут і свободу дітей та онуків сповнювала рішучістю до кінця відстояти свій вибір.
Рік по тому люди на Майдані побачили зовсім інших людей на сцені. Вони майже не говорили про майбутнє, а більше — про минуле. Намагалися імітувати єдність, але це віддавало фальшю. Вони й далі сварилися.
Вони майже не говорили про майбутнє, а більше – про минуле
Тимошенко театрально принесла себе на руках — усю білу і пухнасту. Найняті люди в певні моменти скандували "Юля". Навіть тоді, коли почав говорити президент. І Ющенко піддався на провокацію, на що категорично не мав права. Свій внесок зробили Томенко, Безсмертний. Усім кортіло поговорити про вересневу сварку, один одного вколоти, ніби нічого важливішого сказати людям на Майдані у них не було. Стіна відчуження між сценою і народом — ось що з'явилося за рік, що минув після революційної єдності.
Але майбутнє країни 22 листопада на Майдані було. Це десятки тисяч людей, які всупереч власному розчаруванню, розборкам вождів, непогоді прийшли відзначити річницю своєї революції. І мільйони тих, хто не прийшов, але душею і серцем був на Майдані.
Ми можемо і маємо розчаровуватися у поводирях. Нехай навіть і важко робити це щодо тих, кого майже боготворили, кого внесли у владу на хвилі своєї непокори й рішучості. Важливо не розчаровуватися у собі. Та й для цього немає жодних підстав. Революцію ж робили не для вождів, а для нашої свободи. Для того, щоб вільно і заможно жити в нормальній країні.
Головне, що сталося за цей час — змінилися ми
У жодному разі не варто посипати голову попелом і шкодувати за свій минулорічний порив. Він був і залишається прекрасним. Головне, що сталося за цей час — змінилися ми. А значить, поступово, рік за роком змінюватимемо сцену. Там знову з'являться люди, які говоритимуть про майбутнє. І знатимуть, як зробити його кращим.
2 
1
Коментарі