Останнім часом міністр внутрішніх справ Юрій Луценко не втомлюється погрожувати учасникам можливих акцій протесту проти того безладу, що коїться в державі. "Ми знаємо таких людей, знаємо про те, що вони готують. Тому, безумовно, повинні бути готові до адекватної відповіді на агресивні, незаконні, антиконституційні дії великих груп людей", — каже зокрема очільник МВС.
Юрій Луценко дедалі більше нагадує свого попередника Миколу Білоконя й інших активних захисників режиму Кучми. П"ять років тому традиційною для них була саме така погрозлива риторика на адресу невдоволених владою. Як і нині, тодішня верхівка боялася народних виступів. Як і сьогодні, для масштабного народного обурення були всі підстави. Тоді Білоконь, а тепер Луценко намагаються звести проблему до існування нечисленних, політично заангажованих заводіїв, що збираються досягти своїх політичних цілей за допомогою народних виступів. Як і 2004-го, міліція проводить показові навчання з розгону демонстрантів. А Луценко розповідає, як душитиме їх сльозогінним газом, а після того арештовуватиме.
Міністр розповідає, як душитиме людей сльозогінним газом, а після того арештовуватиме
Зрозуміло, що ненадання дозволу на акцію є для влади гарною можливістю її не допустити. Судячи з риторики міністра, нинішня влада в разі чого обов"язково скористається досвідом тодішньої. Але ж при Кучмі Юрій Луценко сам був одним із тих, хто організовував акції протесту. Нехай згадає, чи дозволяла влада демонстрації в рамках "України без Кучми", чи отримував Луценко як польовий командир дозвіл на помаранчеву революцію. Нехай згадає свої виступи з погрозами вуличних акцій навесні 2007 року, коли владна тоді Партія регіонів чинила опір достроковим парламентським виборам. Акції громадянської непокори цілком виправдані, коли в народу немає іншого виходу. І люди — мільйони, а не "групи" — мають повне моральне право на подібні дії й тепер. Бо нинішній владі так само байдужі проблеми пересічних українців, вона найбільше переймається самою владою. Тому ймовірно, що активна частина населення, найрішучіші й найбільш небайдужі, вийдуть на вулиці, якщо влада залишатиметься бездіяльною й надалі. Власне, це ті ж люди, що стояли 2004-го на майданах, і які допомогли тому ж Луценку всістися у міністерське крісло. Саме їм зараз погрожує наступник Білоконя.
Це при тому, що він як міністр виявився цілковито нездатним перетворити міліцію на структуру, що справді захищає права громадян і гарантує їм безпеку, зменшити в МВС корупцію. Власне, міліція часів Білоконя практично нічим не відрізняється від міліції Луценка. А його особистий приклад ще раз доводить: цю владу треба міняти. У ній немає хороших чи поганих. Вони такі самі, як і ті кучмісти, яких за допомогою народу посунули 2004-го з теплих крісел. І якщо знадобиться, міняти їх треба й через акції громадянської непокори.
3 
1
Коментарі