Директор Інституту світової економіки та міжнародних відносин академік Юрій Пахомов, 77 років, критикує помаранчеву владу за відсутність економічної стратегії й каже, що Україна має вигадати власний велосипед.
Що спричинило спад в українській економіці?
— Це й бездарна реприватизація, і розлякані інвестори, і кадрова "чехарда". Звільнили десятки тисяч підготовлених людей, а прийшли "недорослі".
Головними були два чинники. По-перше, безлад в управлінні на найвищому рівні. По-друге — завищені порівняно з реаліями надії. Відомо, що розрив між надіями й реаліями призводить до спаду духу й енергії. А в економіці дух панує над матерією, а не навпаки.
Але найгірше — порушено баланс між експортом та імпортом. Вислужуючись перед СОТ, ми заздалегідь під неї лягли. Знизили тарифи й забезпечили відкритість, яка межує із загрозою національній безпеці.
Ми високими темпами відтворюємо мотлох
Щоб покрити доходи товарами й уникнути інфляційного вибуху, влада мусила вдатися до ревальвації гривні та зниження бар"єрів на шляху імпорту. І те й інше — удар не тільки по експорту, а й по національному виробникові. Зрозуміло, хтось нагрів на цьому руки. Коли сталася м"ясна, бензинова кризи, все дорожчало — попередній уряд вдався до надзвичайних заходів. Вони рятують сьогодні, але занапастять нас у майбутньому.
Ви назвали реприватизацію бездарною, але влада вважає її великим успіхом...
— Який успіх, коли розбіглися інвестори, Захід у розпачі? Такі речі роблять тихо, без паніки, без залякування всієї країни. А тут — і нікого не посадили, і нічого не відібрали. Кудкудакання було непропорційне знесеному яйцю. Трохи пощипали одного, другого. Та істерики навколо було стільки, що це зупинило виробництво й розлякало інвесторів. Це був піар і тіньовий перерозподіл власності. Негативно на інвесторів впливала й непослідовність влади. Вільні економічні зони, технопарки то закривали, то обіцяли поновити й очистити від скверни. То про все це забували.
Ці зони давали прибуток, модернізували виробництво й запроваджували нові технології. Справді, там було чимало махінацій. Але якщо, наприклад, у Київському університеті виявили махінації, це ж не означає, що його треба ліквідувати. Тому слід було прибрати махінаторів. Натомість віднадили іноземних інвесторів.
Ознакою профнепридатності влади є й відсутність у неї стратегічного бачення. Країна може жити, коли теперішнє працює на майбутнє. А у влади навіть думка в той бік не повертається. Он у Штатах розробляють стратегії на п"ять, десять, сто років наперед. А коли в телепередачі Савіка Шустера я сказав про необхідність планування, він відповів: "Ми вже жили в суспільстві, де були плани". І весь зал йому аплодував. Плескав тому, що в нас немає майбутнього.
Але ж були й об"єктивні причини невдач — наприклад, закономірний спад ВВП?
— Останніми роками ми лише заповнювали пустоти тих заводських потужностей, які зупинилися з розпадом СРСР. Україна падала глибше й довше, ніж решта постсоціалістичних країн, тому й відновлення було тривалим. Приводили в рух обладнання, заповнювали робочі місця, і це дало таке зростання. Але ця відновлювальна модель почала вичерпувати себе ще в другій половині 2004 року.
І тут не дай Боже було зупинитися! Дуже важливо було на хвилі попереднього успіху змінити цю модель на сучаснішу, інноваційну. Вже не відновлення, а розвитку та зростання. А ми зупинилися, й виробництво впало вп"ятеро.
Вождь, здатний підняти країну, не прийде із Заходу
І зараз нам треба не просто повернутися до високих темпів. Вони нас не врятують. Тому що ми високими темпами відтворюємо мотлох! Насамперед треба було створити механізми, які уможливили б перетікання капіталу з архаїчних галузей в інноваційні. Треба розблокувати міжгалузеві бар"єри — щоб олігархові-металургу було вигідно спрямувати гроші в інші сфери. Потрібен фондовий ринок, високорозвинені пенсійні, страхові фонди. Ті, які дають "довгі" гроші, приносять дохід у майбутньому. Люди отримали б через багато років свої капітали. Гроші тим часом крутилися б в економіці. А інвестори вкладали б кошти в інноваційні проекти, які дали б їм перевагу порівняно з архаїчними підприємствами конкурентів.
Крім того, треба впорядкувати відносини власності. А їх, навпаки, розхитали. Але ж акції розхитаного виробництва не можуть бути привабливими. Я маю на увазі не тільки реприватизацію, а й те, що ви ніколи не дізнаєтеся, хто насправді є власником підприємства.
У Януковича була саме така програма переведення відновлювальної моделі в інноваційну. А ці нею навіть не цікавляться...
Чи можете назвати якісь успіхи помаранчевої влади у сфері економіки?
— Те, що вона наробила багато дурниць. Не дай Боже, якби був повільний успіх. Україна ніколи б не вилізла з архаїчної моделі. Так би й борсалася.
Що чекає на економіку України після виборів?
— Можна прогнозувати, що переможе Партія регіонів. Зверніть увагу: великі господарники завжди були тільки зі сходу. Схід — це промислова сфера. Там виростають командири виробництва, які проходять шлях від бригадира до директора величезного заводу, а потім до міністра.
Вся наша еліта — крадії
А Західна Україна історично була периферією Австро-Угорської імперії. Це край пісень, патріотизму, малих форм і справ. Кав"ярні в них кращі, ніж на сході, вони працьовитіші й сумлінні. Але ніколи вождь, здатний підняти країну, не прийде із Заходу. Люди з Хоружівки чи Львова займатися цим не можуть.
Чи може Україна вступити в ЄС?
— Нас туди не візьмуть. Найголовніша причина — те, що регулятори ЄС розраховані на вирівняну територію, а не на ями та вибоїни. Коли приймають ослаблені країни, то ЄС відчуває шок, струс регулятивної системи. А ми дали б такий перепад, що ці регулятори взагалі розвалилися б.
Не можна копіювати те, що добре для розвиненої країни. Наприклад, якщо країна сильна, вона ревальвує свою валюту, якщо слабка — навпаки, девальвує. Для успішної країни 3% бюджетного дефіциту — це нормально, а для слабкої — замало. Щоб бути успішними, треба вигадувати щось своє. Адже головне багатство сучасного світу — не нафта, газ, чорноземи чи технології, а модерні, системні інститути. І тут недоречна наша улюблена, споживацька за природою, ідеологема: "не треба вигадувати свій велосипед". Немає у світі жодної успішної країни, яка не винайшла б власного велосипеда. Тобто своєї, пристосованої до ситуації, системи.
Та я не вірю, що Україна пішла б у ЄС, навіть якби її туди запросили. Вся наша еліта — крадії. А жити як крадії можна тільки тут — їздячи з "блимавками" на авто та маючи міліціонерів за охоронців.
2 
1
Коментарі