Шостий рік Росія відмовляється обговорювати тему Криму і прагне вручити Україні Донбас. Різниця між регіонами проста. Півострів вмонтований у російське колективне несвідоме. А український Схід — ні.
Ментальна карта будь-якої країни нерідко важливіша за офіційні кордони. Якщо вона більша за політичну — це народжує запит на вторгнення.
Доля Криму вирішувалася не в лютому 2014 року. Російська присутність там не слабшала впродовж усіх пострадянських років. Москва ніколи не відпускала цей регіон назовсім.
У межах російського міфу Крим — це місце хрещення Русі та двох оборон Севастополя. Літня резиденція російських царів і "чорноморська Ніцца". Міф народився після депортації кримських татар. Був потрібний, щоб витіснити кримськотатарський концепт півострова і виправдати виселення корінного народу. Нова міфотворчість мала пояснити — що роблять на території півострова всі ті люди, які опинилися там після 1944 року.
Кримськотатарський концепт півострова — головний суперник російського міфу. Всередині нього — історія про вкрадену батьківщину. Століття власної державності в межах Кримського ханства.
Кримські татари після повернення з депортації опинилися на півострові в меншості. Їхнє завдання було в набутті самих себе заново. Вони намагалися не допустити власного розчинення. Усі пострадянські роки цей концепт відтісняв не тільки своїх прихильників, а й противників. Аж до 2014-го.
Анексія Криму змусила Україну згадати про півострів. На зміну тріаді "море — гори — дорожнеча" прийшла історія про вторгнення та удар в спину. Потрібно було про півострів говорити вголос. Пояснювати собі та світу значимість регіону. Виявилося, що українського міфу про півострів немає.
Шістдесят "українських" років життя Криму — це спорудження Північно-Кримського каналу, налагодження постачання, створення інфраструктури. Господарсько-побутовій лінії складно конкурувати як із пафосом "російського Єрусалима", так і з історичною пам'яттю корінного народу. Тому Україна почала використовувати кримськотатарський концепт.
Коли Київ говорить про півострів — він згадує про кримських політв'язнів, корінний народ і його права. Про російську заборону Меджлісу. Кримських татар та українців Київ оголосив носіями спільної долі й майбутнього. А кримськотатарський прапор став для України новим прапором півострова — замість колишнього кримського триколора.
Кримські татари виявилися тією ниткою, що пов'язує півострів із материком. Не дозволяє Москві говорити про тотальну одностайність у Криму.
Ухвалення кримськотатарського концепту дарує Україні сильну етичну позицію. Держава захищає слабкого від сильного. У ролі правозахисника оберігає корінний народ.
Україні пора визначитися зі своєю етнонаціональною політикою. Вписати Меджліс і Курултай (подібний до парламенту представницький орган і національне зібрання кримських татар. — ГПУ) у правове поле. Ухвалити закон про статус кримськотатарського народу. Навчитися відповідати прямо на запитання про перспективи національно-територіальної автономії кримських татар.
Україна згадала про Крим тоді, коли його втратила. Трагедія відкрила для українського материка кримських татар. Вони привозили заблокованим військовим частинам їжу та речі. Приїжджали на Майдан до Києва і виходили на вулиці кримських міст з українськими прапорами. А сьогодні опинилися наодинці з країною, що намагається викреслити їх з історії півострова.
Якщо Україна хоче появи Криму на своїй ментальній карті, то без кримських татар їй не обійтися.
1 
1
Коментарі