2020-й став роком світового апокаліпсису. Міжнародні та національні системи управління, демократії й авторитаризми, найбагатші й найбідніші — всі виявилися безсилими перед епідемією.
Відчай прискорив глобальні процеси. Захід шукає "новий лібералізм", який містив би такі цінності, як національну ідентичність, колективізм, рівність і справедливість. Коронакриза змусила ліберальні демократії почати боротьбу за забезпечення життя й екологію.
Світ повертається до альтернативної моделі економіки. Переходить до відновлюваних джерел енергії — вітряної та сонячної. Євросоюз інвестує в це 100 млрд євро у 2021–2027 роках. Нова адміністрація США планує спрямувати $2 трлн в проєкти "чистої енергії". Китай лідирує у впровадженні технологій із виробництва сонячної енергії та інвестицій у відновлювану енергетику.
Як у цей контекст вписується Росія із сировинною економікою? "РФ не бензоколонка, — заспокоює президент Володимир Путін. — Країна має нові технологічні можливості". Тоді чому вона посідає 46-те місце в Глобальному інноваційному індексі (оцінюють 143 країни на основі 82 показників. Наприклад, створення мобільних застосунків, витрат на освіту й науково-технічні публікації. — ГПУ)?
Захід об'єднується навколо цінностей. Намагається повернути життєздатність, зміцнюючи себе зсередини. Замах на російського опозиціонера Олексія Навального з використанням хімічної зброї став для Заходу потрясінням. Тепер там важко буде повірити Путіну, який намагається переконати світ, що росіяни "вельми шляхетні". ЄС продовжив санкції стосовно Росії. США готові запровадити нові за застосування хімічної зброї. Це можуть бути обмеження проти російських держбанків і енергетичних проєктів, заборона на купівлю російського держборгу.
Посилення недовіри Заходу до Росії не означає її ізоляції. Демократії розмовлятимуть із Москвою, намагаючись уникнути її агресивності. Однак це розмова сторін, що розглядають одна одну як загрозу. І готові до зіткнення. Це унеможливлює перспективу надійної співпраці.
Російська сфера впливу зазнає фіаско. Середня Азія в китайській кишені. Україну втратили назавжди. Білорусь ще під кремлівською парасолькою. Але протест робить сумнівною ідею Союзної держави. Молдова дивиться на Європу. Прихід Туреччини на Південний Кавказ виглядає ляпасом російській державній гордині.
Москві час звикати до одиночного плавання. Але вона не може бути одинаком без загрози втратити себе. Участь у глобалізації і продаж нафтопродуктів забезпечує їй наповнення бюджету і спосіб життя еліти. Взаємодія із Заходом — можливість участі в світовому технологічному прогресі. Росія може бути державою тільки через відносини з іншими великими країнами.
Вичерпується зовнішній ресурс російської системи. Кремлю доведеться покладатися на внутрішні джерела виживання. Насамперед на репресивний апарат. Але й він обмежений. Стабільність російської системи утримують лише відсутність альтернативи, страх населення, що РФ повторить долю Радянського Союзу, й епідемія. Щойно влада відчує загрозу, переведе Росію в режим загнивання. Коли гниєш — немає сил на бунт. Гнити можна нескінченно.
Відповідь Кремля на виклики призводить до стратегічних провалів. Хіба не зрозуміло, що замах на вбивство Навального робить Росію світовим вигнанцем? Хіба підтримка Лукашенка збереже симпатії білорусів до Росії? Хіба бетонування політичного простору не призведе до того, що його почнуть підривати зсередини? Те, що Кремлю здається порятунком, виявляється державним самогубством.
Коронавірус змусив світ шукати шляхи відновлення. Росія, навпаки, намагається заморозити себе в минулому. Самотня держава, боягузливий політичний клас, деморалізована влада й населення, яке стомилося від неї.
3 
1
Коментарі