Спостерігаючи за запеклими політичними дискусіями щодо розпуску Верховної Ради, весь час не покидає дивне відчуття, що якраз про головне всі ці запеклі дискутанти не говорять. Ніби всі бояться проговоритися і вибовкати найважливіше.
Що в країні ми маємо системну політичну кризу. І стосується вона всіх без винятку гілок влади. Так чи інакше кожна з них внесла у спільну справу доведення Української Держави до такого стану свою посильну лепту. Очевидно, вичерпується ресурс цієї української республіки, цієї обрізаної Конституції та цих збанкрутілих політичних еліт.
Криза еліт стосується всіх нинішніх опонентів. Дворічне одноосібне правління помаранчевої влади виявилося таким самим невдалим, як і однорічне одноосібне правління синьої влади. Вони призвели до остаточного закріплення як у свідомості людей, так і насправді розколу країни за територіальним принципом на дві майже не кореспондуючі між собою території. Які мають свої системи цінностей, свої ідеали і зовсім по-різному бачать своє майбутнє.
Однак тоді постає питання: а що ж ми будуємо? Спочатку одні імітували будівництво європейської України, а реально тягнули її в різні боки чи й просто байдикували. Потім інші, надувши щоки, імітували глибоку інтеграцію з Росією та покращення нашого життя вже вчора.
Одні трішки дерибанили, інші просто дерибанили. Головне було дорватися до штурвала корабля. А для цього всі засоби вважалися добрими. Розсварити країну — будь ласка. Для цього ми випишемо політтехнологів з Москви або з Нью-Йорка.
І таки розсварили. Результати Партії регіонів на торішніх виборах — це ж не тупе фальшування. Можемо говорити, що це — результат маніпуляції свідомістю. Однак щонайменше третина країни погодилася з тим, що вона саме так думає. Так само, як зовсім по-іншому думає інша третина.
У результаті й одні, й інші втратили контроль над "не своєю" половиною країни. Вона на радість воріженькам поділилася на "своїх" та "чужих". Ба, більше — жодних емоцій у втомленого постійним багаторічним протистоянням народу це не викликає. Ми підходимо до межі, коли емоційний чи ціннісний розкол країни оформиться як політичний факт. І все на догоду безверхим політичним елітам, які сьогодні захекано тлумачать конституційність чи неконституційність указу президента.
Жодне рішення Конституційного суду проблеми не зніме
Але ж Україну почало носити бурхливими водами сучасного світу "як вітер подує" не після того указу. Та й не перше це подання до оспалого Конституційного суду. Може, розглянемо всі подання по порядку — і про конституційність торгівлі депутатськими мандатами, і про конституційність закону про Кабінет Міністрів і т. ін.? Зрештою, нас викинуло на рифи теперішньої якнайгострішої політичної кризи, і всі ми раптом згадали слово "конституційність". А де ж ви були до того? Розраховували на повну безпорадність президента Ющенка? До якогось часу психологічний прорахунок був точним. Він таки дійсно давав підстави вважати, що інститут президентства у країні перебуває в глибокій кризі. Однак у такій самій кризі легітимності перебуває і Верховна Рада, яка не відображає на сьогодні реальної волі головного джерела влади в Україні — народу. Не менше закидів можна зробити й урядові, який останнім часом теж формувався методами, які є далекими від поняття легітимності. Про окреслення повноважень цього уряду вже всім і говорити обридло. Інакше як узурпацією цього не назвеш.
Однак боюся, що жодне рішення Конституційного суду проблеми не зніме. У будь-якому разі "сині" все одно не опанують заходом, а "помаранчеві" — сходом настільки, наскільки їм хотілося б. Винні у цьому випадку всі. Що ж робити? Ось тут уже з"являються проблеми, бо хоч як не банально, але треба домовлятися. Особисто я не хочу бачити чергового ритуального підписування якогось незрозумілого універсалу. Це "кидалово" не має пройти. Хоча президент дуже любить, коли з ним так чинять. Така його психологічна конституція.
Ми неминуче повинні перезавантажити Верховну Раду через консультацію з народом, яка називається виборами. Тільки це може повернути їй легітимність. Який буде результат — уже насправді всі знають. Однак ми повинні очистити ці парламентські стайні від політичних банкрутів і зрадників. Вони тільки заважають і не здатні на справді відповідальні рішення. Залишаться супротивники чи опоненти. І це нормально. Опонент — це достойно.
І ми повинні сформувати новий уряд. Ось про це й мовчать усі учасники сьогоднішніх політичних шоу. Саме цього й боїться вся "синя" рать. Вони ще й досі гадають, що можуть опанувати всією країною. Зрештою, і "помаранчевим" це не вдалося. Отож потрібно буде формувати уряд не національної єдності у виконанні "синіх", а уряд національного компромісу. І в ньому мають бути і "сині", й "помаранчеві", подобається це їм чи ні.
Наступною пекучою проблемою є все ж таки перезаснування країни на нових засадах, тобто створення та прийняття нової Конституції. Вона могла б не тільки запобігти таким кризам, як сьогоднішня, але й окреслити, що ж ми насправді будуємо під назвою "держава Україна".
Однак для цього політичні еліти, які б вони не були, повинні піднятися до висоти політичного рішення. Вийти із сьогоднішнього клінчу можна тільки у політичному порядку. Судові рішення нічого не дадуть. Щонайбільше це тільки затягування конфлікту. Потрібен реальний компроміс. І в мене чомусь глибоке відчуття того, що ми до нього йдемо.
3 
35413
Коментарі