Більшість українок не знають, куди звертатися у випадках хатнього насильства. Про це свідчать дані телефонного опитування, яке провів Інститут Горшеніна. Сам на сам із проблемою залишаються понад 85% опитаних.

— У значної частини наших людей досі рабська свідомість. Тому вони й пасують перед деспотичною поведінкою рідних. Нам убито в голову, що нічого не можна довести, тому захиститися — ніяк, — каже психолог Юрій Калашніков, 47 років. — Як побиті діти — не жаліються на батьків, бо бояться, що за це їм "влетить" ще більше.

Чимало чоловіків думають: я можу вигнати жінку, знайти іншу. Їхні супутниці бояться реалізації такого плану і терплять побої. Часто жінки не можуть кинути кривдника через гроші, бо звикли до розкішного життя. Деякі просто відгороджуються від проблем — дивляться ток-шоу і серіали, переживають і страждають за відомих і забезпечених "зірок", не звертаючи увагу на своє життя.

— Психологи вважають насиллям не лише побиття, а й залякування, регулярне приниження, — додає психолог-спеціаліст із сімейних стосунків Олена Теличко, 44 роки. — На схильність до насильства не впливає ні раса, ні національність, ані вік чоловіка, ні його освіта чи соціальний статус. В Україні є соціальні центри, де жертвам домашнього насилля надають психологічну, юридичну допомогу і навіть тимчасове житло. Але навряд чи побачите інформацію про них на телебаченні.

×