Будучи днями з візитом в Албанії, президент США Джордж Буш прямо підтримав незалежність сербської провінції Косово і Метохія. Усе йде до того, що край буде відірвано від історичної батьківщини. В ООН підготовлено план колишнього президента Фінляндії Марті Ахтісаарі, який фактично це узаконить.
І нікого не хвилює, що в середні віки тут було ядро сербської держави. Що сама назва краю є сербською — означає "Поле чорних дроздів і земля церков". Зараз 90% населення Косова і Метохії — албанці. 200 тис. сербів змушені були залишити регіон після того, як 1999-го звідти вийшли сербські війська. Долі тих 100 тис., які залишаються, навряд чи можна позаздрити.
Історія з відірванням Косова від Сербії — урок не лише для Югославії, а й для всіх, в тому числі для України. У міжнародних відносинах не слід шукати справедливості, співчуття чи звернених до історії сантиментів. На світовій арені — як, власне, і скрізь — переважає сила. Для більшості країн світу це означає, що треба бути в одній компанії з найсильнішими.
Послали якнайдалі Москву і дружно вступили до НАТО
Югославія часів Слободана Мілошевича поплатилася за антизахідний курс тодішнього режиму та його авторитаризм. Авторитарна держава — слабка держава, вона є чужою для Заходу і не може розраховувати на підтримку й співчуття у світі.
Україна має купу потенційних проблем. Насамперед у відносинах із Росією, зокрема пов"язаних з Кримом. Історія з Косовом ще раз доводить, що можна скільки завгодно проклинати НАТО за бомбардування Югославії чи американців за вторгнення до Іраку — але з ними треба бути разом. Що зовнішньополітичний вибір для України можливий лише один — чітка прозахідна орієнтація і вступ до альянсу. Тільки це гарантуватиме підтримку України у можливих проблемах з Росією та відсутність проблем із Заходом, безпеку держави та її територіальну цілісність. Це добре усвідомили країни колишнього соцтабору та балтійські держави. Анітрохи не замислюючись, вони послали якнайдалі Москву і дружно вступили до НАТО. А найперша умова цивілізаційної належності до Заходу — демократичний розвиток держави. Це мають усвідомити сьогодні ті в українській політиці, хто ще мріє про єдиновладдя, кому не дають спокою непомірні владні апетити. Знову ж таки, доля Сербії і Слободана Мілошевича має слугувати уроком.
Історія з Косовом доводить також, що Україні треба якнайдалі тікати від Росії, яка все більше скочуєтся до авторитаризму. Звісно, до Москви з її ядерним арсеналом та газовими родовищами на світовій арені ставитимуться відповідно. Але до її сателітів, особливо авторитарних — аж ніяк. Росія не допомогла Югославії 1999-го, навряд чи допоможе і тепер, з Косовом. Вона слабка, й міцною та впливовою в найближчому майбутньому не стане.
2 
1
Коментарі
1