Конопляний марш

У мене є друзі, які курять травку. Це їхня особиста справа, і мені це не заважає. Вони не асоціюються з наркоманами. Більшість із них вельми успішні та адекватні люди. Кажуть, якби в нас дозволили офіційно вживати марихуану, нічого поганого з того не було б. Але до її легалізації нам ще дуже далеко.

Це визнають і її прихильники та захисники. У суботу вони провели Марш свободи. Крокували вулицями Києва, Одеси та Сімферополя на знак солідарності зі Всесвітнім конопляним маршем. Причому наші не наполягали на легалізації легких наркотиків, а вимагали від держави змінити принципи наркополітики з репресивних на соціально орієнтовані. Мовляв, варто боротися з наркобізнесом, а не з бідним наркоманом. Та хто їх послухає? Наркобізнес і ті, хто з нього годується, не відступлять — бо це величезні гроші. Але боротися з незаконним обігом наркотиків якось треба. Ось на того бідного наркомана-споживача й полюють. Чомусь на алкоголіків, курців тютюну, трамадольщиків, кофеманів — ні. Хоча ці речовини також психоактивні. Це нагадує політику подвійних стандартів. Держава зазіхає на свободу особистості, яка не п"є оковиту, як більшість членів суспільства, а курить траву.

За вживання спиртного не пришиють статтю, не посадять

Один працівник Служби безпеки України, який займається цією темою, розповідав, що насправді марихуана не більш небезпечна за тютюн. Але з неї, як правило, наркоман починає. А далі починає вживати амфетаміни, ширку, героїн? У кого на що вистачить грошей. Спрацьовує ефект безкарності: ось спробував косячок із травкою — й нічого, то й від ширки нічого не буде. На жаль, він помиляється. А розслабитися хочеться. І тут як альтернатива з"являється алкоголь. Звідусіль його рекламують, нав"язують, спонукають до стакана. І головне — за це нічого не буде: не пришиють статтю, не посадять. Це чомусь дозволено. Хоча за алкоголем теж стоять великі гроші, яким наплювати на здоров"я нації.

А тепер уявімо: в Україні дозволили легкі наркотики. Що станеться? Можливо, певна кількість сьогоднішніх споживачів утратить інтерес до них. Бо не цікаво те, що дозволено. Кілька років тому я потрапила до Амстердама. У Голландії легкі наркотики, як у нас кефір, продаються на кожному кроці. Марихуана там набула статусу популярної культури і втратила початкову привабливість забороненого плоду. Принаймні для нас. Там згадався вислів із фільму Ельдара Рязанова "Забута мелодія для флейти": якщо треба щось звести нанівець, його варто організувати й очолити. Може, дійсно, найкраща форма боротьби з легкими наркотиками — дозвіл користуватися ними?

×