"Книжник" став майже як "Плейбой"

Як казав той прапорщик, крокодили — літають, але дуже низько. Отак і в культурі. Середовище навколо неї складається повільно.

А воно необхідне, бо культура — це щось таке, як крокодил: йому потрібна вода, бо він там очевидніший, ніж сам по собі. І культура, зокрема література, очевидна, коли навколо неї щось відбувається, коли про неї говорять, пишуть, коли її хвалять або краще — лають.

От, скажімо, книжки. Вважайте, що їх нема — доки про них не говорять. Зараз про книжки у нас говорять принаймні аж двоє видань. Серед них — заснований Костянтином Родиком журнал "Книжник-Review".

З тим журналом завжди клопіт. Сім років тому, коли "Книжник?" почав виходити і ще був газетою, я збирав ті випуски — щоб було що читати потім. Бо думав, що все це скоро закінчиться. Закінчилося тим, що "Книжник" почав виходити журнальчиком. Його я теж збирав, бо за наших умов журнальчики довго не живуть.

Але ось тепер він почав виходити товстим форматом — 64 сторінки двічі на місяць, і тепер я не знаю, куди складати все, що раніше збирав. Бібліофілів прошу не надокучати — я сам такий.

Культура — це щось таке, як крокодил

Оновлений "КR" вийшов у кінці червня, а до мене, передплатника, потрапив лиш тепер. Мабуть, його десь дорогою трохи читали.

Там і раніше було що читати, але тепер журнал має такий вигляд... Аж не віриться, що наші книжкові справи — як у нормальних людей.

Що змінилося? "Книжник?" став соліднішим — уже майже як "Плейбой". Коли візьмеш у руки, то відчуваєш певну вагу і товщину.

Там, де у "Плейбої" головний розворот — у новому "Книжнику?" велике інтерв"ю з Оксаною Забужко під рубрикою "Персона номера" та кілька дуже добрих фотознімків пані Оксани у книжковому інтер"єрі.

Усе інше теж екзотично: про Ірену Карпу як сексуальну літературну персоналію та про Леоніда Кучму як мемуариста.

До речі, тема номера — мемуари, зокрема мемуари наших політиків.

Читати про це в "Книжнику?" цікавіше, ніж читати самі мемуари.

Найголовніше — "Книжник?", схоже, почав орієнтуватися не лише на видавничо-літературну тусовку, а й на нормального поважного читача. Це правильно.

А найдивовижніше — що оновлений журнал вийшов серед літа, коли розум відпочиває. Звісно, це позначилося на змісті: тут мало великих матеріалів, а переважно такі, які можна написати з ранку до полудня.

І ще: в "Книжнику-Review" підібралася хороша компанія. Окрім самого Родика — ще Михайло Бриних і Тарасій Антипович. Обидва, здається, там колись і починали. І ще одне: редакція переїхала з Подолу на вулицю Шота Руставелі, де складається просто інтелектуальний квартал — видавництво "Факт", видавництво "Грані-Т".

Але ж хороші речі робляться повільно — сім років, Боже ж ти мій!

×