Нещодавно перший віце-прем"єр-міністр і міністр фінансів Микола Азаров заявив, що він допускає погашення розміщених до 1992 року та знецінених через інфляцію внесків до Ощадбанку СРСР. Механізм — виготовлення державних цінних паперів. За словами Азарова, буде проведено інвентаризацію й ревізію всіх державних зобов"язань за цими вкладами, їхню індексацію та виплату.
Вартість створення електронної бази вкладників становить 310 млн грн, що приблизно дорівнює половині запланованих на цей рік виплат за вкладами Ощадбанку. Заява Азарова в розпал передвиборної боротьби викликає певні підозри у своїй політизованості. Справді — покоління, що мало радянські вклади, цілком може підтримати ту партію, яка пообіцяє їх повернути. Навіть якщо сьогоднішня сукупна вартість вкладів близько 123 млрд грн. А це половина бюджету на 2007 рік.
Загалом, питання має три складові: чи варто повертати вклади, яким чином це робити та як швидко?
На перше питання більшість швидше за все відповість — так, повертати безумовно варто. Але згадаймо ситуацію в СРСР наприкінці 1980-х.
Сьогоднішня сукупна вартість вкладів становить близько 123 мільярдів гривень
По-перше, тотальний дефіцит призвів до того, що гроші в людей були, а товари дістати було неможливо. Тому саме в цей період іде значне зростання вкладів. І коли нині люди кажуть, що в них було достатньо заощаджень на авто, то забувають: ціна машини на чорному ринку сягала 30 тис. рублів, а виграшний лотерейний білет на "Волгу" продавали за понад 100 тис.
По-друге, куди йшли гроші з Ощадбанку СРСР? Значна частина розподілялася між держпідприємствами, які отримували ці кошти не під бізнес-плани, а завдяки старанням директорів, які могли добитися отримання кредитів. Після визнання неефективними через зношеність основних фондів більшості підприємств України кошти йшли переважно на розвиток більш нових аналогічних підприємств до інших республік Союзу. Тобто в Україні не існує достатньо активів, збудованих на кредити Ощадбанку СРСР. Тому виплати можна проводити лише за рахунок самих громадян держави.
Згідно з держбюджетом 2007 року, компенсації за знеціненими заощадженнями складають 650 млн грн, що становить 0,5% від суми боргу. Якщо процес буде проходити такими темпами, то виплати закінчаться за 200 років. Кошти на це йдуть з бюджету, тобто борги держави одним громадянам оплачують інші. Збільшити виплати можна за рахунок зменшення державного боргу й виплат за ним. Але для цього потрібно скоротити державний дефіцит.
А виготовлення цінних паперів навіть для оплати 10% боргу на рік — а це 12 млрд грн — може призвести до нового цінового стрибка. Отримавши кошти, люди навряд чи покладуть їх знову до банку. До того ж Україна ще ніколи не робила таких великих одноразових позик. І головне — за кілька років за них також треба буде платити. За допомогою нових боргів проблема ніколи не вирішується, вона просто перекладається на наступні покоління.
3 
1
Коментарі