Років зо 20 тому відомий американський адвокат Майк Ґодвін зробив видатне відкриття. Простеживши за дискусіями в інтернеті та публічній сфері, він зробив висновок: що довше триває суперечка, то ймовірніша згадка про Гітлера. Щойно теорію оголосили, вона одразу стала популярною. Назвали її "законом Ґодвіна". Його суть, що звинувачення опонента у фашизмі чи нацизмі означає автоматичну поразку того, хто звинувачує. Логіка зрозуміла — якщо тобі доводиться згадувати фашистів, аргументів ти не маєш. На цьому дискусія припиняється. Нині це правило діє на дуже багатьох інтернет-форумах та дискусійних майданчиках.
У формальній логіці аж до середини ХІХ століття діяло інше золоте правило — "ад гомінем". У нас воно відоме як "перехід на особистості". Коли не маєш, чим відповісти, кажеш: "Ти — дурень". Довго здавалося, що саме це кліше закінчує дискусію автоматично. Після Другої світової з'явилося нове — "звернення до Гітлера". На ньому й базувався закон Ґодвіна.
Наприклад, ти можеш бути проти корупції у владі. А влада каже: "Гітлер був теж проти корупції, отже ви підтримуєте Гітлера. Значить, ви фашисти". Оце і є крапка в розмові. Два дні тому приблизно таку логіку продемонстрував міністр Захарченко. "Чого журналістів б'ють прихильники Партії регіонів?" — "А не треба платити за мітинги! Самі винні".
До чого це я? "Антифашизм" Партії регіонів виник зовсім не випадково. І, може, навіть не тому, що по-іншому Янукович не зможе перемоги 2015 року. Просто владі немає про що говорити, всі аргументи вичерпані. Лаяти "папєрєдніків" уже смішно, розповідати про "пакращення" — не переконливо, для "захисту" російської мови вже все зробили. А казати щось потрібно. Не лише щоб вигравати. Щоб просто не мовчати.
Проте, "регіонали" забули про логічний результат закону Ґодвіна: хто звинуватив у фашизмі, той програв, подальшої цивілізованої дискусії не буде.
2 
1
Коментарі
3