Оце, як серцем чула — скоро моя кар'єра зразкової київської двірнички закінчиться. Уплотнять будуть. Ніхто не хоче за 1800 вулиці підмітати. Навіть Азаров.
Ото я й вирішила — не святі ж горшки ліплять. То я писать почну. З дитинства у мене манія така — писати. Спочатку на заборах. Як ото фільм про Фантомаса вийшов, я й написала: "Мнє нужен труп — я вибрал вас. До скорой встрєчі — Фантомас".
Ну а потім уже мене й стримати не могли. Перша моя стаття називалася "Кучму геть!". На заборі. Не читали? А це я. Тоїсть я хочу сказати, шо самої статті не було, а тільки назва. А потім були й інші: "Злодіям — тюрми", "Ківалов підрахуй". Це вже я на снігу писала.
А оце тепер подумалося: да скільки ж я буду самі назви продукувать? Пора б уже й тексти, хвейлетони критичеські й аналітичеські.
От я вам, як проста баба скажу... Попадись мені цей Путін у тихому місці, я б його мокрою шматою так обробила, шо він би ще довго чіхався. А тоді ще й шваброю. Ну таке молоти! Шо він тіпа і без нас війну б виграв. Ну, не він, а ця їхня РСФСР. Уже воно й пощитало і приписало собі: "болєє 70 процентов потерь". Цікаво, як воно щитало, коли досі жодної точної статистики нема.
Та мене не так це хвилює, як те, шо наша влада мовби нічого й не чула. А тільки уявити собі, шо б сказали в Англії і Франції, якби американці заявили, шо вони і без союзників із Гітлером упоралися б. Ну, уже б точно ніхто американської кока-коли не пив, а на голлівудські фільми тільки плюваться ходили б. А у нас — нє. У нас тиш да гладь і Божа благодать.
А шо було, коли Естонія вирішила перенести пам'ятник Невідомому солдату? То відразу їхній МІД заволав: "не дадім пєрєпісать історію!", почалися масові маніфестації з погромами в Таллінні, а російські хакери атакували сайти естонських державних органів.
У Шустера "ригіонали" так і заявили, шо ми не так поняли. А Затулін сказав, шо Путін "з большим уваженієм относітся к украінскому народу". Ой, шкода, шо мене там не було. Я б тому Затуліну скоро хавку затулила. Одного разу Путін уже сказав, шо Україна — це таке государство, якого ніколи не було. А іншого — сплутав проценти з мільйонами і вийшло у нього, шо руских в Україні 17 мільйонів. Оце така любов.
Ще би! Свого гарматного м'ясця вже малувато, то треба й наше прихопить да на Кавказ послати.
А ото як на бойню в парламенті подивилася, то думаю: та шо ж це таке! Шоб ото на наші гроші вони замість закони приймать — крісла ламали?
Ех, везе ж людям! Я про прибиральниць у парламенті. Чого б я тільки не дала, шоб туди потрапити! Це ж скільки дорогих запонок після такої дискусії знайти можна! А може десь і золотий зуб попадеться. Чи ґудзики від Бріоні.
А наш всенародний кровосісь? Ото поїхало воно в Калугу і провідало школу, у якій училося. А там хутенько для дорогого гостя стенд змайстрували з фотографіями. Ну, оте наше Пахло й підходе, дивиться та: "А ето, — каже, — не я. У мєня тагда другая фамілія була!".
Виявляється, там якийсь другий Ніколай Азаров учився, а оце наше Пахлом було.
Та й фамілію поміняло, бо куди ж з такою? Ні в депутати, ні в Кабінет Міністрів. Хіба в злочинне угруповання. Шо, конєшно, всьо равно. Але слухайте далі. Шо йому дітки з тієї школи побажали: "Желаем стать премьер-министром России". Ну, це ж треба, які розумні ці дітки! Як геніально розгадали мрію всіх українців. Дай їм Бог здоров'я і дожити до нового прем'єра.
А оце зібрали нас, усіх двірників, сказали шоб поприлічнєє одягнутися і погнали на йолку. Бо президент її буде откривать. А хто, сказали, не прийде, то може з роботою прощаться.
Куди ж його прощаться, коли квартира не моя, а государственна. Довелося піти. Мордяку намалювала, святкову хустину вбрала, прийшла. Дак цього виявилося мало. Якесь чудисько бігає поміж нами і наказує улибаться, як тільки оце президент під йолкою стане. І не тільки улибаться, а ще й у долоні плескати. І не в рукавицях, а так. Хоч і мороз. Ну я там як могла мордяку кривила, а на другий день начальник напосівся, шо я президента перекривляла. Хотів штрафувати. Та чого б я оце мала його перекривлять? Я ж спереживалася: ану ж йолка повторить подвиг вінка!
Ярослав Сухий признався, шо "в колі народних депутатів часто люблять розповідати анекдоти про президента Віктора Януковича. Анекдотів — маса". Ну, чуєте? Самі ж, сволочі, і розпускають. А потім цей Сухий подумав, шо не те збовкнув, та й каже: "Розповідаємо в душі. Я сам собі розповідаю, хтось теж сам собі". І шо воно за збоченці, шо в душ ходять анекдоти травити?
8 
35413
Коментарі
23