Лідер громадянської кампанії "Пора" Євген Золотарьов, 37 років, переконаний: якщо утиски підприємців посиляться, малий бізнес стане основним донором протестного руху.
Теперішня владна команда президента Віктора Януковича посилює тиск на суспільство. Як організувати спротив?
— Ефективний спротив швидко організувати не вдасться. По-перше, суспільство за президентства Віктора Ющенко сильно розслабили. Частина людей вважали владу своєю, інші говорили про розчарування нею. Так "відмазувалися" від громадської активності й відповідальності. Тому громада перебуває в дещо атрофованому стані й нездатна до рішучого спротиву.
Швидше мова має йти про механізми самоорганізації громадян, систем колективної безпеки, насамперед юридичної та інформаційної. Тобто, як захистити права через органи прокуратури чи суди, поширювати інформацію про порушення, апелювати до міжнародної спільноти. Можливі й допомогові проекти — каси взаємодопомоги, комітети захисту чи інші прояви суспільного солідаризму.
Хто має зайнятися цим — парламентська опозиція чи громадські організації?
— Насамперед громадські діячі і люди з моральним авторитетом у суспільстві. Очолити цей процес опозиційні політики не зможуть, бо довіра до них не є такою значною. Хоча, якщо вони продемонструють свою ефективність і спроможність домовлятися перед лицем нових викликів для країни, їхні рейтинги можуть зрости. Але поки що більше шансів у представників місцевого самоврядування, громадських діячів, письменників, митців.
Широкий рух опору можливий на політичній чи соціальній платформі?
— На громадянській позиції, на інстинктах власника. Ми, громадяни, є власниками цієї країни, а держава — це люди, яких ми наймаємо на роботу. І ми мусимо контролювати їхні дії.
Які точки спротиву будуть найбільш гарячими?
— Соціальна складова не буде надто гострою. Швидше — питання громадянських прав і свобод, які стосуються ідентичності українців: національної, мовної, культурної, цивілізаційної. Для значної частини людей вони є достатньо чутливими і важливими. Навколо них активність проявиться якнайшвидше.
Незадоволені інтелігенти, відставники, силовики можуть додати активності опозиційному рухові?
— На жаль, українська інтелектуальна еліта ще не продемонструвала достатньої відповідальності. Можливо, теперішні владні виклики країні підштовхнуть для її мобілізації і консолідації.
Щоби спрацювало невдоволення владою, у суспільстві має з"явитися попит на протестні дії. За президента Віктора Ющенка існував негласний пакт про ненапад: суспільство не надто активно критикувало владу, а вона не наступала на громадянські права. Була неефективною, але й не проявляла агресії до громадян.
Зараз ситуація змінюється швидко, і це підштовхує всіх нас до консолідації і спротиву.
Чи активізуються профспілки як дієвий механізм боротьби за права трудящих?
— Профспілковий рух не став вагомим суспільним гравцем. Останнім часом значна активізація спостерігається хіба що у студентських профспілках. Малий і середній бізнес буде змушений створювати профспілкові структури, позаяк уряд робить преференції крупному бізнесу. Якщо утиски підприємців посиляться, малий бізнес стане основним донором протестного руху.
Практично профспілковий рух треба буде створювати з нуля. Завдяки діям можновладців передумови для цього вже є.
Що має робити суспільство, коли владна коаліція порушує Конституцію й ігнорує інші закони?
— Суспільство мало б організовано поставити владу на місце. Але для цього воно повинно пройти певний шлях мобілізації та структурування. На це піде кілька років. Я зараз не бачу таких потенцій у суспільстві, щоб воно негайно могло захищати свої фундаментальні громадянські права і Конституцію. Тому варто зосередитися на низовій самоорганізації.
Ми, громадяни, є власниками цієї країни, а держава — це люди, яких ми наймаємо на роботу
Якщо розлам між владою і громадянами перетвориться на прірву, то суспільству доведеться будувати паралельну державу. Це не значить, що буде ще один уряд, парламент і президент. Потрібні такі паралельні механізми автономного урядування, які виконували б функції, яких не виконує держава.
Ваша організація планує щось робити в цьому напрямі?
— Найближчим часом використаємо свій досвід формування студентських профспілок і страйкових комітетів. Бо нова влада достатньо обмежила права студентів. Зокрема, відбувається ревізія надбань останніх років стосовно незалежного зовнішнього оцінювання, вже скасовано державний іспит з української мови, пробують узяти під контроль студентське самоврядування, скоротити кількість університетів. Оскільки багато ректорів публічно заявили про свою лояльність міністрові освіти Дмитру Табачнику, то наступ на права студентів може стати масштабним. Ця категорія громадян водночас активна й і вразлива до дій влади та адміністрацій вузів.
Поки що влада не чує голосу студентів. Тому протестні настрої посилюватимуться.
Усі заходи самозахисту повинні бути максимально публічними
Імовірно, коток нової влади посуне на основні громадянські свободи. Служба безпеки України і адміністрації вузів уже долучилися до "зачистки" студентів, міліція викликає на допити учасників мирних акцій протесту, губернатори на нарадах зневажливо спілкуються з мерами. У таких умовах завжди були ефективні колективні форми протидії.
1. Головне — зупинити репресивну машину на початку. Найдієвішими стануть організації самозахисту, створені за "цеховим" принципом — без відриву від робочого місця. Найменші утиски мають призводити до акцій протесту колег по роботі. Вертикаль такого самозахисту може починатися навіть із нечисленних трудових колективів чи студентів однієї групи. Актуальним стає правило: один за всіх і всі за одного. У влади має зникнути навіть думка, що когось можна переслідувати.
2. Важливо забезпечити обмін інформацією між організаціями самозахисту. Найефективнішим майданчиком буде Інтернет. Сайти, блоги, інформагенції та постійна розсилка електронних і смс-повідомлень — це той інформаційний кисень, що живитиме рух самозахисту. Повідомлення про акції та переслідування потрібно систематично розсилати у всі ЗМІ, дипломатичні представництва, українські та зарубіжні правозахисні організації.
3. Невідкладно та якнайголосніше тиражуйте прізвища виконавців та замовників репресивних дій. Досвід показує, що значна частина цих людей боятимуться оприлюднення імен. Багатьох це стримає від виконання вказівок, або ж їх виконають "для галочки".
4. Усі заходи самозахисту повинні бути максимально публічними. Повідомляйте всіма можливими засобами масових комунікацій про кожен крок. Згодяться прес-релізи, відкриті листи, публічні звернення тощо.
5. Налагодьте у своєму населеному пункті зв"язки з іншими організаціями самозахисту. Попервах ефективним буде об"єднання з колегами по професії із сусідніх і навіть конкуруючих організацій. Варто шукати зв"язків зі спорідненими організаціями країн розвиненої демократії. Це відкриє додаткові шляхи поширення інформації та збільшить громадський тиск на українську владу з-за кордону.
6. Наступним етапом має стати розширення колективного самозахисту на міжгалузевому рівні. Наприклад, на захист переслідуваних студентів мають виступити журналісти, підприємці, викладачі. Спочатку міжгалузева співпраця буде ефективною в межах населеного пункту. Далі — у більших масштабах.
7. Треба діяти на випередження. Припустимо, створити публічні "чорні списки" осіб, які порушуватимуть громадянські права. Такі списки можна формувати від найменших населених пунктів до всеукраїнського рівня. Для суспільства "списки" стануть сигналом, що порушники свобод відповідатимуть морально або за кримінальним кодексом. Багатьох це утримає від протиправних дій.
Михайло БАСАРАБ, політолог
3 
1
Коментарі
9