В Україні росте кількість хибних телефонних повідомлень про заміновані об'єкти. Це свідчить про наростання емоційного напруження в суспільстві, вважає керівник Центру психіатрії, психотерапії та практичної психології, психолог Євген Воронков, 51 рік.
— "Мінувальники" мають різні мотиви, — каже. — Перший тип таких телефонувальників — неповнолітні. Для них це розвага-провокація. Мовляв, якщо про мене говорять у телевізорі, то я чогось вартий. Другий тип – ті, хто з'ясовують стосунки. Наприклад, дівчина пішла сама на дискотеку, а хлопець не хоче миритися з цим. Він дзвонить у міліцію і "мінує" дискотеку. Це "м'який" телефонний "тероризм". Людей із психічними розладами серед "телефонних терористів" насправді дуже мало. І всі вони переважно миролюбиві. Рівень освіти "телефонних терористів" невисокий. Добре освічена людина має широкі соціальні зв'язки, родину, роботу. Їй є чим ризикувати.
Вибухи у Макіївці організували люди з відхиленнями у сфері особистості. Вони шукали, як висловитися щодо подій у суспільстві. Простою мовою їхній учинок можна перекласти так: "Я не хочу вас бачити, але нічого не можу зробити, крім такої-от погрози". Цю ситуацію не можна порівнювати з вибухами під час кримінальних розборок 1990-х. Тоді тероризм мав ознаки бандитизму. Нині ж вимоги мають соціальний характер. Людям годі висловити протест проти стану речей. Більшає людей із низькою самооцінкою.
Жодна міра покарання не втримає людей від таких кроків. Ефективний метод батога для виконавців, і пряника — людям, які попередили про можливу терористичну загрозу. Для порівняння: більшість шпигунів у Сполучених Штатах викрили завдяки пильності їхніх сусідів.
Підготовлених фахівців для роботи з "терористами" у нас мало. Спеціальних соціально-психологічних заходів держави, окрім політичної реклами, ми не бачимо. Частково роль психологів в екстремальних ситуаціях виконують журналісти. Вони розпитують, як людина пережила трагедію у діях. Людина мимохіть долає свою гостру психічну травму. Проте це вдається 50 на 50.
Коментарі