— Втекла з Криму після подій лютого 2014-го. Жила в таборі для біженців у Пущі-Водиці. Тепер орендую в Києві квартиру, — каже 75-річна Галина Петрівна із Севастополя.
22 листопада стоїть на столичному майдані Незалежності. Тут відзначають другу річницю початку Революції гідності.
— Багато людей у Криму жалкують за Україною. Мій сусід Олег Олександрович півроку тому обзивав мене бандерівкою й обіцяв задавити — за Росію. А це недавно дзвонить: Петрівна, ви де, вертайтеся. Жаліється, що живуть у повному дєрьмі. Ті таракани їм тільки все наобіцяли. А полки в магазинах порожні, продукти дорогі, світла — немає. Хай тепер воду питну кораблями возять, то скоріше все поймуть.
Близько полудня на Майдані збираються понад 300 людей. Періодично скандують "Банду геть!".
Лунає гімн і пісня "Пливе кача". Галина Петрівна витирає сльози національним прапором. На ньому чорним маркером написана назва її міста.
Колишній політв'язень і екс-нардеп 78-річний Степан Хмара підіймається на сцену. Закликає всіх документувати злочини Росії на Донбасі. Люди аплодують.
— Ті, хто був при Януковичу, перебігли з однієї партії в іншу. Ніхто не покараний, — говорить 20-річний Андрій, студент столичного університету ім. Тараса Шевченка. — Людям треба виходити на вулицю і заявляти про свою незгоду. Але всі вже розслабилися.
— Після Майдану стало жити гірше. Але ми присутні при родах нації, а роди легкими не бувають, — говорить В'ячеслав Богуславський, волонтер руху "Україна — це я". — До Майдану я плювати хотів на державу, патріотизмом вважав уболівати за наших у футболі. А тепер ладен віддати за неї життя, — ховає руки в кишені.
Холодно й вогко. Зі сцени читають вірші про Майдан.
— Це — не віче. Треба говорити, як змінювати систему. Люди кричать "Геть владу" і Верховну Раду. Ну, зайдуть нові, і що? Люди зрозуміли, що Майдан — це можливість змінити щось у країні, але що саме — не знають. Народ переконаний: якщо замінити верхівку, то стане легше. Але це буде та сама банка огірків, — додає Богуславський.
Із колишнім бійцем третьої сотні Самооборони 40-річним Олегом Ткачуком зустрічаємося в суботу на столичному майдані Незалежності. Він родом із міста Калуш на Івано-Франківщині. Нині служить у батальйоні Кульчицького, що є частиною Нацгвардії.
Олег Ткачук — у військовій формі. Встановлює помаранчевий туристичний намет біля Головпоштамту.
— Це маяк для хлопців, які зі мною тут були, — пояснює. — Більшість учасників революції — зараз на Донбасі. Ось це — Паша. Він отримав контузію і частковий параліч на війні, — знайомить із хлопцем на милицях.
Ідемо до фонтанів навпроти Будинку профспілок.
— Тут стояв наш намет — Наукова сотня. Чого так, досі не знаю, — знизує плечима Ткачук. — До нашої сотні різні люди входили — підприємці, робітники, будівельники. Мали тут і кухню, і сцену невелику — студенти читали лекції. Чергували на барикаді.
Під сценою, де має розпочатися студентський концерт — зо три сотні людей співають гімн і скандують гасла Майдану: "Банду геть!", "Революція!".
— Ніхто не хоче ще одного протистояння, — зупиняється навпроти них Ткачук. — Розумію — люди втомилися чекати. Але ж зараз є все — об'єднання і консолідація народу, худа-бідна, але підтримка влади. Треба це використовувати. Зараз останній шанс змінити життя. Хоч 20 років і я чекати не хочу. Тоді буду старий і мрію мати нормальну пенсію.
Чого ми так важко міняємося? Причину треба шукати в собі і в сусідах. Треба людям пояснювати, для чого ходимо на вибори.
Починають розтягувати металеву огорожу, що перекриває прохід до сцени. З десяток нацгвардійців намагаються стримати людей, але ті — сильніші.
— Обурює, що річницю Майдану відзначають, як свято. Тут наші брати гинули! — вигукують.
Навколо Майдану збираються кілька груп силовиків у бронежилетах і з кийками. Не втручаються. Організатори скасовують концерт.
15 студентських колективів мали виступити на музичному марафоні "Вільні творять майбутнє!". Його планували провести 21 листопада на столичному майдані Незалежності. У ніч на неділю сцену розібрали.
2 
1
Коментарі