Уже з півроку пильна увага українців прикута до вітчизняної банківської системи. Це зрозуміло: їй останніми роками дуже довіряли. Розвинулося кредитування, депозити стали надійним способом збереження і примноження коштів. Але система раптом захиталася. Це породило багато міфів про неї.
Кажуть, в економіці криза, а банки отримують величезні прибутки. Насправді банківська діяльність не є надприбутковою. Банки, особливо орієнтовані на обслуговування фізичних осіб, змушені утримувати велику кількість структурних підрозділів та багато витрачати на оренду приміщень, охорону й зарплати. За даними Нацбанку України, за 2008 рік кінцевий прибуток українських банків становив 7,3 млрд грн. Прибутковість капіталу по всіх банках була близько 12%. У торгівлі та на виробництві з такої рентабельності посміялися б.
Інша теза — банки погані, бо не віддають достроково депозитів. Але фінустанови не тримають гроші вкладників у сейфах у вигляді готівки. Вони надають їх як кредити іншим громадянам або юридичним особам. При цьому відсотки, що їх сплачує позичальник, є головним джерелом виплати процентів за вкладами. І нормальній діяльності банку шкодить, коли вкладник раптово змінює плани і вимагає повернути депозит достроково. Адже банк не може вимагати від позичальників негайно сплатити кредит, який видається на один чи кілька років. Отже, неможливо достроково повернути депозити всім вкладникам — бо тоді треба було б вимагати дострокового погашення всіх кредитів, виданих за рахунок цих вкладів. А масове дочасне вилучення депозитів створює ризики для всіх вкладників. Бо ці кошти давно спрямовані на кредитування економіки й мають чіткий графік повернення. В банку існують навіть спеціальні служби, які визначають: скільки та на який термін можна видати кредитів, щоб за рахунок їх повернення виплачувати депозитні вклади, розміщені на певний строк. Вимога вкладника достроково повернути його вклад порушує цей механізм. Образно кажучи, якщо хтось достроково розірвав депозитний договір і забрав кошти з каси банку, то їх тепер може не вистачити тому вкладнику, який вчасно прийшов по гроші, коли термін депозиту збіг. А при несплаті такого депозиту банк втрачає довіру. Особливо це загострюється і набуває національного масштабу в період кризи. Тому Нацбанк і запровадив тимчасове обмеження на дострокове повернення вкладів. Метою цього було не порушити права вкладників, а навпаки — захистити їх, аби забезпечити повернення вкладів у встановлений термін.
За січень–лютий цього року з банків пішло близько 19 мільярдів гривень
Те саме стосується звинувачень банків у тому, що вони вимагають вчасної сплати кредитів. Знову ж таки: фінустанови збирають вільні кошти громадян та бізнесу у вигляді депозитів і потім надають їх у вигляді кредитів для бізнесу, купівлі нерухомості, автомобілів тощо. Депозити банк повертає з тих коштів, які щомісяця позичальники перераховують на погашення кредиту. Якщо позичальник з якоїсь причини затримує платіж, банк мусить виплачувати депозит з інших коштів, а вони обмежені. Саме з метою захистити вкладників банки вживають усіх можливих заходів, аби спонукати позичальника платити. Бо коли останній свідомо не повертає кредит, він завдає клопоту не лише банку, а і його клієнтам: пенсіонерам, підприємцям, за рахунок яких він отримав гроші у користування.
Наступна теза — українські банки дають кредити набагато дорожче, ніж у Західній Європі. Це також не зовсім правильно. Банки позичають гроші у вигляді депозитів, аби потім видати бізнесу і громадянам у вигляді кредитів. Відсоткова ставка за кредитом формується із відсоткової ставки за депозитом і заробітку банку. Справді, у Західній Європі видають кредити під 6–9% річних, але при цьому відсотки за депозитами там набагато менші — 3–5%. Отож роздавати гроші дешевше, ніж вони обходяться банкам, означало б для них прямі збитки. За рахунок чого виплачувати високі депозитні відсотки, якщо за кредитами банк отримує набагато менше?
Відтак несправедливим є й звинувачення, що банки навмисно шкодять економіці, бo "заморозили" кредитування. Питання доступності банківських кредитів значною мірою залежить від поведінки вкладників фінустанов. Зараз вони забирають значно більше депозитів, ніж позичальники погашають кредитів. За даними НБУ, за січень–лютий цього року з банків пішло близько 19 млрд грн коштів клієнтів, водночас кредитний портфель скоротився менш як на 5 млрд грн. Отже, банки мусять якось покрити цю різницю у 14 млрд. Фінустановам з іноземним капіталом допомагають закордонні інвестори, банки з вітчизняним капіталом залучають рефінансування від НБУ. Банки без підтримки затримують платежі.
Запровадження тимчасової адміністрації не є ознакою неминучого банкрутства
За ситуації, коли з фінустанов забирають гроші швидше, ніж погашаються видані кредити, говорити про поновлення кредитування не випадає. Слід визнати: цього не станеться, доки не припиниться відтік депозитів із банківської системи. Тому вихід із цього зачарованого кола — в руках наших співгромадян, які не повинні піддаватися панічним настроям.
Зараз також можна почути: всі комерційні банки однакові, й усі скоро збанкрутують. Таке враження склалося на тлі успіху й динамічного розвитку сектора загалом. Люди довірливо несли гроші у банки з найвищими відсотками, невідомими власниками і незрозумілими ринковими стратегіями. Мовляв, у разі чого держава все відшкодує.
Із початком кризи стало очевидним: надійність банків різна. Деякі всупереч усьому проводять платежі вчасно та повертають депозити після завершення їх терміну без запізнень. А інші швидко втратили запас міцності, закривши очі на зобов"язання перед клієнтами, і зараз сподіваються лише на допомогу Нацбанку чи уряду.
Зрозуміло, довіряти слід тим фінустановам, які навіть у кризовій ситуації діють відповідально і гідно. А банки, власники й акціонери яких не виправдали довіри, не мають права працювати далі.
Звичайно, не можна відкидати ймовірності банкрутства окремих банків. Щоправда, навіть запровадження тимчасової адміністрації не є ознакою неминучого банкрутства — це ще один захід НБУ, покликаний допомогти "хворому" банку й захистити його вкладників. Проте найголовнішою гарантією подальшого існування кожної фінустанови є її власники та їхня спроможність підтримати банк "живими" коштами.
Неправда й те, що в умовах кризи обрати надійний банк дуже важко. Звісно, такі є, й основні ознаки надійного банку такі.
Він дотримується своїх зобов"язань навіть у скрутній ситуації — вчасно проводить платежі (не більше трьох днів по території України) та без затримок виплачує відсотки за депозитами або депозити в разі завершення терміну.
Має авторитетних вітчизняних чи іноземних акціонерів, які сприяють діяльності фінустанови за складної ситуації на українському ринку. Як правило, це збільшення статутного капіталу й надання кредитів для підтримки ліквідності.
Провадить відкриту політику, публічно пояснює свої дії, підтримує актуальною свою інтернет-сторінку.
Реалістично оцінює якість своїх активів та формує належні резерви під можливі ризики.
Ніколи не пропонує завищених депозитних ставок.
Відповідно, хибним є твердження, що класти гроші в банки ненадійно — краще щось придбати або тримати готівкою вдома. Казати, що не слід зберігати гроші в банках, — це ніби стверджувати, що не варто лікуватися в лікарнях чи купувати продукти в супермаркетах. Лише депозитний вклад може гарантувати високу надійність і при цьому давати гарантований постійний прибуток. Звичайно, якщо обраний банк надійний та прозорий.
Бо навіть найкращі замки та броньовані двері не є серйозною перешкодою для крадія. Крім того, вдома у вигляді готівки гривневі заощадження зменшує інфляція, валютні лежать без діла. Кажуть, можна вкласти у нерухомість або товари. Але останнім часом ціни на нерухомість завдають чимало клопоту інвесторам, на очах знищуючи їхні капітали. Придбання дорогих товарів чи авто — це не стільки інвестиція, як просто поліпшення умов свого життя. У ринковій економіці дуже мало товарів можуть дорожчати після купівлі — предмети мистецтва, антикваріат тощо. І то таке інвестування нагадуватиме лотерею. А більшість речей неминуче дешевшає. Теоретично доброю довгостроковою інвестицією є придбання банківського золота. Проте саме довгостроковою — навіть через два-три роки продати невеликий злиток золота без збитків буде досить важко, оскільки різниця між ціною купівлі й продажу досить значна. Тож якщо ви плануєте залишити спадок онукам, то придбання золота — вдалий вибір. Але якщо хочете скористатися капіталом самі — краще зберігати його у грошовій формі.
Тому лише банківський вклад спроможний і гроші зберегти, й допомогти отримати додатковий дохід. Якщо ж когось лякає неможливість одержати свій вклад тривалий час унаслідок мораторію на дострокове розірвання депозитів, тоді варто скористатись короткостроковими пропозиціями банків — від семи днів до трьох місяців.
3 
1
Коментарі
1